Побічна дія піразинаміду: шляхи фармакотерапевтичної корекції
У зв’язку зі зростанням захворюваності на туберкульоз, що набуває епідемії в Україні та й у всьому світі, однією з найважливіших медичних проблем є оптимізація схем хіміотерапії цього захворювання для підвищення ефективності лікування з одночасною мінімізацією ризику побічних реакцій (ПР) при тривалому застосуванні протитуберкульозних лікарських засобів (ЛЗ) [14, 22, 23, 30].
| Сучасні стандартні схеми антимікобактеріальної терапії туберкульозу включають ізоніазид, рифампіцин, піразинамід, етамбутол [14, 31, 33, 35]. ПР на протитуберкульозні ЛЗ, що проявляються під час комбінованої хіміотерапії, суттєво знижують ефективність лікування [22]. Це має особливе значення для хворих на туберкульоз, оскільки їх лікування потребує тривалого застосування антибактеріальних ЛЗ. Значну групу ускладнень становлять ПР токсичного характеру, зумовлені як дією протитуберкульозних ЛЗ, так і продуктами їх метаболізму [15, 33]. |
Останніми роками зріс інтерес до піразинаміду, що застосовується у клінічній практиці з 1952 р. [21]. Піразинамід – амід піразинкарбонової кислоти, синтетичний туберкулостатик, який у високих дозах викликає бактерицидний ефект. Механізм його дії остаточно не з’ясований. Уважають, що механізм протитуберкульозної дії піразинаміду подібний до такого ізоніазиду та пов’язаний з порушенням обміну міколевої і нуклеїнових кислот у мікобактеріях. ЛЗ добре проникає в інкапсульовані осередки інфекції та проявляє активність у кислому середовищі казеозних мас. Важливою особливістю фармакокінетики піразинаміду є також його властивість пригнічувати активність мікобактерій туберкульозу, які розташовані всередині макрофагів [13, 34]. В організмі при введенні піразинаміду утворюється його активний метаболіт – піразинова кислота, що окислюється до 5-гідроксипіразинової кислоти з утратою туберкулостатичної дії. Екскретується цей ЛЗ нирками (3% – у незміненому вигляді, 33% – у вигляді піразинової кислоти і 36% – у вигляді інших метаболітів) [15].
Найчастіше мультирезистентний туберкульоз лікують піразинамідом та етамбутолом [31]. Призначення хворим на туберкульоз піразинаміду разом з ізоніазидом, стрептоміцином і рифампіцином у перші 2-3 міс хіміотерапії забезпечує стійкий лікувальний ефект [24]. Доведено, що прийом рифампіцину й піразинаміду протягом 2 міс задля попередження розвитку туберкульозу у ВІЛ-інфікованих із позитивною туберкуліновою пробою так само ефективний, як і застосування ізоніазиду впродовж 12 міс [38]. Тому піразинамід став невід’ємним компонентом хіміотерапії як при вперше виявленому деструктивному туберкульозі легенів, так і при хронічних його формах [37].
Більшість ксенобіотиків та ЛЗ метаболізуються у печінці завдяки наявності в ендоплазматичному ретикулумі гепатоцитів різних ферментів. Серед них особливу роль відіграє система цитохрому Р-450. Реакції гідроксилювання ксенобіотиків, які забезпечує система мікросомальних монооксигеназ, спрямовані на захист живих систем від накопичення в них гідрофобних сполук. Однак у багатьох випадках ці процеси призводять до утворення проміжних активних метаболітів – продуктів неповного відновлення кисню, здатних хімічно модифікувати макромолекули та стимулювати реакції пероксидного окислення ліпідів (ПОЛ) і білків. Згідно із сучасними уявленнями, ці процеси можуть лежати в основі виникнення різних видів токсичності, зокрема канцерогенезу, мутагенезу, тератогенезу, алергічних реакцій, та визначають ефективність ЛЗ і в низці випадків – їхню побічну дію [39].
З-поміж великої кількості відомих ізоформ цитохрому Р-450 основний внесок до загального метаболічного окислення ЛЗ роблять ізоформи 1А2, 2А6, 2В6, 2С9, 2D6, 2Е1 та ЗА4. У цьому аспекті велику зацікавленість учених викликає ізоформа 2Е1, яка значно активніше за інші каталізує вільнорадикальні процеси та може змінювати антиоксидантну рівновагу й зумовлювати розвиток ПР в організмі. Результати вивчення впливу піразинаміду в різних дозах при його внутрішньошлунковому застосуванні на рівень р-нітрофенолгідроксилазної активності (маркера цитохрому Р-450 2Е1) свідчать про дозозалежне її збільшення у мікросомній фракції печінки щурів. Відмічений ефект пов’язаний з індуктивною дією піразинаміду в застосованих дозах щодо цитохрому Р-450 2Е1. Піразинамід у дозі 1000 мг/кг викликає зростання НАДФН-залежного ПОЛ у 1,8 разу. Таке значне посилення саме ферментативного ПОЛ є очевидним свідченням залучення до процесу метаболізму піразинаміду монооксигеназної системи. Одержані результати узгоджуються з даними літератури щодо високої оксидазної активності цитохрому Р-450 2Е1 за рахунок утворення активних форм кисню та ініціації ПОЛ, залежного від НАДФН [5].
Піразинамід знижує вміст вільного холестерину, що може бути пов’язано з порушенням процесів його синтезу й етерифікації. При цьому вміст тригліцеридів і загальних ліпідів у сироватці крові зростає, а загального холестерину та фосфоліпідів – залишається незмінним. Такий вплив піразинаміду на етерифікацію ліпідів, можливо, пов’язаний із блокуючою дією ЛЗ на біосинтез жирних кислот у клітині. Зазначені зміни у складі ліпідної фракції можуть призводити до значних порушень процесів формування і функціонування мембранного апарату клітин та енергетичного обміну в організмі [11]. Піразинамід у дозі 1000 мг/кг при внутрішньошлунковому введенні підвищує вміст гексоз у сироватці крові щурів, що зумовлено розбалансуванням енергетичного обміну і процесів утилізації глюкози на рівні цілісного організму та в печінці зокрема [11, 32]. Згаданий протитуберкульозний ЛЗ в аналогічній дозі збільшує вміст загального білка в сироватці крові порівняно з інтактними тваринами. Зростання білоксинтезувальної функції печінки може бути наслідком компенсаторного збільшення ендоплазматичного ретикулуму у відповідь на індукцію цитохрому Р-450 під впливом піразинаміду. Гіперпротеїнемія може бути пов’язаною з одним із видів ПР на піразинамід – поліартралгією, що доведено результатами клінічних досліджень [10, 40]. Одним із ЛЗ, які запобігають виникненню поліартралгії, визнано кислоту ацетилсаліцилову.
| Сумісне застосування піразинаміду з ацетилсаліциловою кислотою вважають достатнім для запобігання ПР на протитуберкульозний ЛЗ. Поліартралгії можна також зменшувати за рахунок одночасного призначення препаратів кортикотропіну [16, 21]. |
Активність аспартатамінотрансферази (АсТ) в сироватці крові щурів через 24 год після закінчення внутрішньошлункового 60-добового введення щурам піразинаміду в дозі 1000 мг/кг не змінювалась, а при застосуванні його в дозі 2000 мг/кг – зростала. Аланінамінотрасферазна (АлТ) активність у сироватці крові щурів обох експериментальних груп залишалася на рівні такої в інтактних тварин [11]. Проте відмічено підвищення активності АлТ і АсТ приблизно у 4-5 разів у хворих, які отримували етамбутол та піразинамід протягом 3 міс [7, 42]. Розбіжності експериментальних результатів з даними клінічних досліджень, можливо, зумовлені видовою чутливістю згаданих ензимів, часом уведення та дозами застосованих ЛЗ.
Гістоморфологічне дослідження печінки щурів, яким уводили протягом 2 міс піразинамід у дозі 1000 мг/кг, не виявило значних порушень гістоархітектоніки, циркуляторних розладів та запальної реакції у цьому органі. У тканині печінки спостерігалися поодинокі гепатоцити та групи із 2-4 клітин з ознаками некрозу та некробіозу. У клітинах з ознаками альтерації вміст цитоплазматичної РНК був значно зменшений, тоді як в інших клітинних елементах печінки кількість РНК знаходилася на рівні інтактних тварин. При цьому зірчасті ретикулоендотеліоцити мали тенденцію до активації у порівнянні з інтактними тваринами, що зумовлено наявністю індуцибельної ізоформи цитохрому Р-450 2Е1 в ендоплазматичному ретикулумі клітин Купффера та їхньою участю у токсичній біотрансформації ксенобіотиків та ушкодженні печінки [11].
Піразинамід викликав активацію мікросомальних монооксигеназ, зумовлену гіперпродукцією вільних радикалів та активних форм кисню, які ініціюють ланцюгові реакції окислення мембранних ліпідів та створюють передумови для розвитку оксидативного стресу.
| Виявлені зміни ліпідного, вуглеводного та білкового складу сироватки крові свідчать про глибокі наслідки реалізації токсичної дії піразинаміду і створюють передумови для призначення антиоксидантів, застосування яких не тільки захищає ультраструктурні елементи гепатоцитів від пошкоджувальної дії токсичних продуктів ПОЛ, але й значно активізує внутрішньоклітинну репарацію у хворих на туберкульоз [11, 26, 27]. |
Для раннього виявлення метаболічних сполук, що утворюються під впливом піразинаміду в організмі загалом і його окремих органах, одним із інформативних показників є рівень вільних амінокислот. Піразинамід спричиняє виникнення у печінці синдрому дизаміноцидемії, що полягає в дисбалансі між умістом ароматичних амінокислот і амінокислот з розгалуженою структурою. При цьому зміна коефіцієнта Фішера ([вал + лей + ілей]/[фен + тир]) відбувається головним чином за рахунок підвищення рівня фенілаланіну і тирозину при відносно помірно виражених відхиленнях показників рівнів валіну, лейцину й ізолейцину. Крім того, ЛЗ змінює рівень співвідношення незамінних і замінних амінокислот, що призводить до значних порушень біосинтезу амінокислот і протеїнів [2].
Оскільки транспорт незамінних амінокислот проходить за наявності глутатіону, вбудованого у клітинну мембрану, зміни рівня незамінних амінокислот при введенні різних доз піразинаміду можуть бути спричинені порушенням їх транспорту за рахунок глутатіонопосередкованого циклу. Встановлено зниження вмісту глутамінової кислоти, гліцину і цистеїну, які входять до складу глутатіонової системи печінки, при введенні піразинаміду в дозі 2000 мг/кг [2]. Порушення в системі глутатіону, важливого ендогенного антиоксиданта і детоксикатора, сприяє ініціюванню ПОЛ, накопиченню його токсичних продуктів у тканинах, що призводить до пошкодження гепатоцитів [28].
Збільшення сумарної кількості глюкогенних амінокислот при введенні піразинаміду в різних дозах викликало зниження рівня глюконеогенезу, що пов’язано з посиленням процесів ендотоксикозу і виснаженням адаптаційних можливостей ензиматичних систем печінки. Піразинамід може порушувати здатність печінки підтримувати нормальний рівень процесів розщеплення надлишку амінокислот у циклі утворення сечовини, про що свідчить зменшення вмісту орнітину і глютаміну. Під впливом ЛЗ у дозі 2000 мг/кг вміст аспарагінової кислоти і глутаміну вірогідно знижувався порівняно з нормою. Зміни вмісту серину й тирозину при введенні піразинаміду позначалися також на рівні монооксиду азоту (NO), стані процесів ПОЛ і функціонуванні судинної системи, печінки, легень та організму загалом. Це підтверджується даними про регуляторний вплив піразинаміду на рівень NO в організмі [2].
Вплив піразинаміду на вміст амінокислот, які регулюють біосинтез пуринів і піримідинів (аспарагінової кислоти, гліцину, глутаміну, гістидину, серину), зумовлював порушення процесів біосинтезу нуклеотидів, нуклеїнових кислот і ушкодження хромосомного апарату клітин. Піразинамід у досліджених дозах викликає виражені порушення не тільки обміну нуклеїнових кислот, амінокислот і протеїнів, але й енергетичного обміну. Виявлені зміни вмісту гліцину, серину, цистеїну й аланіну є показником порушення обміну цих амінокислот, тісно пов’язаних із процесами циклу Кребса. Що стосується фенілаланіну й тирозину, то печінка є головним місцем їх метаболізму, і при її ушкодженні спостерігаються значні порушення функціонування фенілаланінгідроксилази. За таких умов печінка не може повністю катаболізувати ці амінокислоти, що спричиняє їх накопичення у тканинах і крові. Підвищення концентрації гомоцистеїну призводить до накопичення гідропероксидних радикалів, які здатні пошкоджувати клітини ендотелію. Збільшення вмісту метіоніну в печінці під впливом різних доз піразинаміду може розглядатися як адаптаційна реакція організму на введення ксенобіотика. Зазначена амінокислота виступає як антиоксидант та імуномодулятор і може призначатися також для профілактики [2].
В експериментальних дослідженнях вивчали вплив різних доз піразинаміду на вміст вільних амінокислот у тканинах нирок. Установлено, що ЛЗ дозозалежно підвищував рівень двохосновних амінокислот, співвідношення незамінних і замінних амінокислот, вміст лізину, гістидину, орнітину, лейцину, тирозину та фенілаланіну на фоні зменшення вмісту кислих амінокислот і глютаміну, що свідчить про специфічний вплив цієї сполуки в нирках, передусім на процеси реабсорбції амінокислот, метаболізму азотовмісних сполук та енергетичний обмін [1].
На тлі застосування сучасної стандартної поліхіміотерапії з одночасним призначенням піразинаміду непоодинокими є випадки прогресування синдрому пульморенальної дисфункції через послаблення здатності організму хворої людини компенсувати порушення кислотно-лужного гомеостазу. Порушення кислотно-лужного співвідношення спричиняє активацію процесів внутрішньосудинного згортання крові, зниження вмісту кисню у зв’язку з рестриктивним типом дихальної недостатності та залученням гліколізу в процеси основного обміну, що зрештою призводить до розвитку метаболічного ацидозу. При цьому механізми прогресування склеротично-проліферативних явищ у системі нирки–легені, у свою чергу, пов’язані з дисбалансом процесів ПОЛ і антирадикального захисту. Тому одночасно з антимікобактеріальними ЛЗ рекомендовано застосування препаратів-нефропротекторів з антиоксидантними та фібринолітичними властивостями, таких як Канефрон Н, Нефрофіт, Леспефлан [36].
Застосування піразинаміду як індуктора цитохрому Р-450 2Е1 у самців щурів не впливало на їхні статеву поведінку та репродуктивну здатність. Водночас в інтактних самок, спарованих із піддослідними самцями, спостерігалися порушення ембріогенезу, які проявлялися ранньою загибеллю ембріонів і зниженням життєздатності новонароджених щурів залежно від дози піразинаміду, що вважали наслідком негативного впливу ЛЗ на геном [25].
Існують окремі роботи, у яких містяться рекомендації щодо застосування супутньої фармакотерапії з метою запобігання токсичним ефектам піразинаміду. Так, експериментально встановлено ефективність гепатопротекторів (Есенціале, Легалон, Гепабене) у профілактиці уражень печінки, викликаних піразинамідом [3, 29]. Силімарин і Гептрал запобігають пригніченню ферментів глутатіонової системи печінки, яке може статися при призначенні ізоніазиду, рифампіцину та піразинаміду [ 17, 41].
Проведено дослідження гепаторенопротекторної дії Мексидолу (2-етил-6-метил-3-оксипиридину сукцинату) і Гептралу (S-аденозин-L-метіоніну). Встановлено, що Мексидол та Гептрал при введенні протягом 14 днів у поєднанні з рифампіцином, ізоніазидом або піразинамідом запобігають підвищенню в сироватці крові рівнів АлТ і АсТ, лужної фосфатази, γ-глутамілтранспептидази, а також сприяють відносній рівновазі систем ПОЛ і антиоксидантного захисту [9].
На моделі медикаментозного пошкодження печінки у щурів, викликаного комбінованим застосуванням рифампіцину, ізоніазиду, піразинаміду, показано, що Галстена має виражені гепатопротекторні властивості та здатність запобігати ушкодженню нирок і підшлункової залози. Крім того, застосування Галстени у хворих на туберкульоз легень при лікуванні туберкулостатиками покращувало антитоксичну функцію печінки, зменшувало альтерацію мембран гепатоцитів, прояви холестазу, мезенхімального запалення, а також мало прокінетичну, адаптогенну і тонізуючу дії [8].
В умовах поліхіміотерапії туберкульозу встановлено профілактичний вплив Трофосану (законсервованого у медовому середовищі комплексу ензимів, амінокислот, з усіма незамінними включно, вітамінів, мікроелементів, фосфоліпідів, поліпептидних факторів тканин тимусу, селезінки, головного мозку). Трофосан має виражені білковостимулювальний, гепатопротекторний, імуномодулювальний ефекти та помірно виражені антиоксидантні властивості [4]. Також із метою патогенетичної терапії доцільне застосування ентеросорбентно-антиоксидантного комплексу ЕАК-2, який скадається з вугільного ентеросорбенту білосорбу та антиоксидантних вітамінів Е (300 мг), А (100 мг), С (500 мг). Застосування ЕАК-2 забезпечує виражену антиоксидантну дію, помірний гепатопротекторний та імуномодулювальний ефекти [4]. Біофлавоноїд кверцетин так само сприяє профілактиці негативних реакцій на хіміопрепарати, чинить протизапальну, детоксикуючу, десенсибілізуючу й антиоксидантну дію [19, 20].
Експериментально доведено нефропротекторну і помірну гепатопротекторну дію комплексного фітоекстракту Нефрофіт при курсовому введенні протитуберкульозних ЛЗ, включаючи й піразинамід, унаслідок впливу комплексу біологічно активних речовин (передусім фенольної природи), що входять до його складу [18]. Нефрофіт проявляв захисну дію за рахунок антиоксидантного впливу, але також виявляв мембраностабілізувальну активність, що підтверджено обмеженням пошкоджувальної дії основних ЛЗ [12]. Токоферол і рибоксин, що мають гепатопротекторну й антиоксидантну дію, запобігають цитолітичному впливу піразинаміду на печінку. Крім того, рибоксин, як антигіпоксант, має здатність пригнічувати ПОЛ клітинних мембран гепатоцитів [27]. Застосування полівітамінних комплексів, що включають основні вітаміни групи В, аскорбінову кислоту, рутин, токоферол, ретинол, приводить до зниження частоти ПР на хіміопрепарати у хворих як з уперше виявленим, так і з хронічним туберкульозом легень [6].
Таким чином, пошук малотоксичних ЛЗ із протекторним впливом, що можуть бути включені до схеми фармакотерапії туберкульозу разом із піразинамідом, є важливою проблемою фтизіатрії. Її розв’язання сприятиме більш ефективному лікуванню хворих на туберкульоз.
Список літератури знаходиться в редакції
