«Життя у дослідженні нових ліків» лауреата Нобелівської премії Джеймса Блека
сторінки: 66-67
У березні цього року у віці 85 років помер лауреат Нобелівської премії з медицини (1988 р.) Джеймс Блек (James Whyte Black), який випустив у клінічну практику перший β-адреноблокатор пропранолол та перший антагоніст Н2-гістамінових рецепторів циметидин. Окремий номер Британського журналу фармакології, який готувався до святкування 85-ліття шотландського фармаколога, виявився присвяченим також його пам’яті. Остання біографічна стаття Джеймса Блека у ньому носить назву «Життя у дослідженні нових ліків» («A Life in New Drug Research»), що визначає життєвий шлях вченого (рис. 1).
Особиста біографія Джеймса Блека не вказує на якісь особливості [9], крім математичного складу розуму, наполегливості у навчанні, порядності. Джеймс народився 14 червня 1924 р. в родині інженера гірської справи в шотландському місті Уддінгстон у Південному Ланаркширі (Uddingston, South Lanarkshire). Під впливом старшого брата Вільяма Джеймс обрав медицину в університеті Святого Ендрю (St. Andrews University) у Шотландії. З 1946 р. був одружений з Хіларі Вохан (Hilary Vaughan) до її смерті у 1986 р., має дочку Стефанію (1951 р. н.). У 1994 р. одружився вдруге з Роні Маккай (Rona McLeod MacKie) [9, 16].
Науково-дослідницька робота Джеймса Блека почалась по завершенні університету в 1946 р. [9] на кафедрі фізіології під керівництвом професора Р. Гаррі (R.C. Garry), який вивчав вибірковість поглинання цукрів тонкою кишкою. У 1947-1950 рр. Дж. Блек викладав фізіологію в медиsчному коледжі (King Edward VII College of Medicine) в Сінгапурі. Повернувшись до Великобританії, Джеймс Блек заснував кафедру фізіології в університетській ветеринарній школі Глазго (University’s Veterinary School) та створив сучасну лабораторію, в якій працював 8 років. Разом з абдомінальним хірургом Адамом Смітом (Adam Smith) Дж. Блек досліджував фармакологію гістамін-стимульованої продукції соляної кислоти [14]. А співпраця разом з Джоржем Смітом (George Smith), який шукав шляхи збільшення доставки кисню у пацієнтів зі звуженими коронарними артеріями, дозволила Блеку запропонувати власне вирішення проблеми зменшення потреби міокарда в кисні – зменшення симпатичного впливу на серце. У 1956 р. Джеймс Блек вже чітко сформулював мету власних наукових прагнень – пошук антагоніста адреналінового рецептора, базуючись на дуалістичній адренорецепторній концепції Раймонда Олквіста (Raimond Ahlqvist). Ця його ідея була втілена у новій лабораторії фармацевтичної компанії I.C.I. Pharmaceuticals Division в м. Чеширі, де Дж. Блек працював з 1958 р. по 1964 р. разом з блискучим хіміком Джоном Стефенсоном (John Stephenson) над синтезом та дослідженням властивостей пропранололу [12, 13]. У 1964 р. пропранолол був промислово випущений та рекомендований до застосування передовсім при артеріальній гіпертензії. Цей рік вважається початком клінічного застосування β-блокаторів [13]. У роботі над синтезом та вивченням першого β-блокатора важливу роль відіграли хімік Берт Кроутер (Bert Crowther), біохімік Біл Дункан (Bill Duncan) та Брайан Прітчард (Brian Pritchard), який був відповідальний за клінічне дослідження β-блокаторів та вперше відкрив їх гіпотензивну дію.
Завершивши етап роботи над розробкою пропранололу, Джеймс Блек у 1963 р. перейшов до компанії ГлаксоСмітКляйн (Smith, Kline and French), де керував дослідженнями циметидину [11, 15]. В 1973 р., коли циметидин був готовий до впровадження на ринок, Дж. Блек повернувся до викладацької роботи та очолив кафедру фармакології у коледжі Королівського університету в Лондоні (King’s University College). Наукові дослідження з аналітичної фармакології продовжував у фармацевтичній компанії «Велкам» (Wellcome Foundation) у 1977-1984 рр. разом з хіміком Паулем Леффом (Paul Leff). Після того знову повернувся до основної роботи в лабораторії аналітичної фармакології Інституту Рейн (Rayne Institute) при згаданому коледжі, отримав звання професора аналітичної фармакології (1988 р.) та очолював кафедру до 1992 р. У 1981 р. отримав лицарську відзнаку, а у 1988 р. – Нобелівську премію за відкриття важливих принципів медикаментозної терапії (рис. 2),
З 1992 р. до 2006 р. був ректором (Chancellor) університету в Данді (University of Dundee) в Шотландії, який зараз носить його ім’я. Сер Джеймс Блек був автором близько 200 робіт, які мали фундаментальне значення для медицини [9, 10].
Отже, 45 років тому завдяки роботі Джеймса Блека перший адреноблокатор пропранолол увійшов у клінічну практику. З того часу синтезовані нові β-блокатори (таблиця) з іншими властивостями, яких не було в пропранололу: селективність, внутрішня симпатоміметична активність, гідрофобність, додатковий вазодилятувальний ефект.
№ |
Міжнародна назва |
Торгові марки |
1 |
Пропранолол |
Анаприлін, Індерал, Індикардин, Новопранол, Обзидан, Пролол, Пропра-Ратіофарм, Апо-Пропранолол |
2 |
Алпренолол |
Аптин |
3 |
Атенолол |
Азектол, Азотен, Апо-Атенолол, Атенова, Атенобене, Атенол, Атенолол-Нікомед, Атеносан, Аткардил, Бетакард, Блокотенол, Вазкотен, Катенолол, Коротенол, Кардотабс, Куксанорм, Ормідол, Принорм, Синаром, Тенолол, Тенормін, Унілок, Фалітонзин, Хайпотен |
4 |
Ацебутолол |
Сектраль |
5 |
Бісопролол |
Біпролол, Бісокард, Бісопрофар, Бісостад, Конкор, Корбіс, Сопрол, Коронал |
6 |
Бетаксолол |
Бетоптик, Бетакор, Бетак, Бетоптик-S, Керлон, Локрен |
7 |
Есмолол |
Бревіблок |
8 |
Карведілол |
Корвазан, Коріол, Ділантренд, Карділол, Таллітон, Карведігама, Карветренд, Карвідекс, Кардіостад, Протекард |
9 |
Картеолол |
Картрол |
10 |
Лабеталол |
Албетол, Нормодин, Лакардія |
11 |
Левобунолол |
Бетаган |
12 |
Метопролол |
Метоблок, Метопрол, Метопролол, Беталок, Вазокардин, Корвітол, Лопресор, Метолол, Метопрес, Спесикор, Егілок, Анепро, Емзок, Азопрол ретард |
13 |
Надолол |
Коргард |
14 |
Небіволол |
Небілет, Небівал, Небікард, Небілонг, Нодон |
15 |
Окспренолол |
Тразикор |
16 |
Пенбутолол |
Бетапресин, Леватол |
17 |
Піндолол |
Віскен |
18 |
Соталол |
Соталекс, Бетапейс |
19 |
Талінолол |
Корданум |
20 |
Тімолол |
Апо-Тімолол, Блокадрен, Кузімолол, Офтеносин, Тімогексал |
21 |
Целіпролол |
Селектон, Целіпрол |
Доказовою медициною доведена здатність β-блокаторів знижувати смертність і частоту серцево-судинних подій у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, гострим та перенесеним раніше інфарктом міокарда, хронічною серцевою недостатністю (рівень доказовості 1А), стенокардією напруги (рівень 1В), тахіаритміями (рівень 1С) [5-8]. Проте неселективний, без внутрішньої симпатоміметичної активності, ліпофільний блокатор пропранолол, синтезований під керівництвом Джеймса Блека, посідає тверді позиції у практичній медицині, особливо у хворих з некардіальною патологією. До некардіальних показань до застосування β-блокаторів, зокрема пропранололу, належать нейроциркуляторна дистонія, гіпервентиляційний синдром, мігрень, тиреотоксикоз, портальна гіпертензія, алкогольна абстиненція, страх публічних виступів, есенціальний тремор, вазовагальні синкопи, неврогенні розлади сечовипускання [1-4]. «Життя у дослідженні нових ліків» Джеймса Блека поклало початок ері синтезу та раціонального патогенетичного клінічного використання блокаторів клітинних рецепторів (β-адреналових та Н2-гістамінових), що має вирішальне значення для внутрішньої медицини.
Список літератури знаходиться в редакції