Нестероїдні протизапальні засоби впливають на гладеньку мускулатуру тонкого кишечника
pages: 77-78
Невпинний розвиток сучасної медичної науки спонукає до більш детального вивчення як нових, так і давно відомих лікарських засобів. Цікавим є той факт, що в добре вивчених класичних препаратів, які використовуються тривалий час, виявляються нові можливості застосування та показання для призначення. Доклінічні та клінічні дослідження нових властивостей ліків можуть зменшити кількість лікарських призначень конкретному хворому, тобто запобігти поліпрагмазії. Найпоширенішим клінічним синдромом при різноманітних захворюваннях є біль, який досить часто виникає внаслідок спастичних реакцій гладенької мускулатури внутрішніх органів і судин [1], тому метою нашої роботи було вивчення впливу нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ) на тонус гладенької мускулатури, зокрема, кишечника.
Згідно з поставленою метою, об’єктом дослідження ми обрали відомі групи препаратів: 1) нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), а саме: диклофенак натрію (10 мг/кг), мелоксикам (1 мг/кг) та метамізол (200 мг/кг); 2) класичні спазмолітичні засоби на прикладі дротаверину (6 мг/кг). Нас цікавив факт впливу НПЗЗ на активність гладенької мускулатури внутрішніх органів. Міотропну активність досліджуваних препаратів вивчали за методом Маґнуса [2] на ізольованих відрізках тонкого кишечника білих нелінійних щурів обох статей із масою тіла 140-270 г [3, 4]. Для оцінки спазмолітичної дії лікарських засобів вивчали їх вплив на кишечник у стані підвищеного тонусу (спастичному стані), викликаного фармакологічними агентами, зокрема 0,1% розчином гістаміну дигідрохлориду. З дотриманням принципів біоетики [5, 6] у щурів забирали тонкий кишечник, який було вміщено в теплий фізіологічний розчин (39 °С), де його розділяли на рівномірні ділянки (по 10 відрізків у групі). Після цього на відрізки наносили 0,1% розчин гістаміну дигідрохлориду. Через 7 хв виникав спастичний стан, після чого проводили вимірювання відрізків. Далі досліджували групи лікарських засобів. Після нанесення відповідних препаратів фіксували час та ступінь спазмолітичної дії в кожній групі ізольованих ділянок кишечника і отримані дані порівнювали з контролем (кишечник під дією 0,1% розчину гістаміну дигідрохлориду).
Результати наших експериментальних досліджень показали (таблиця ), що в білих щурів 0,1% розчин гістаміну дигідрохлориду викликав підвищення тонічної функції гладенької мускулатури ізольованих ділянок тонкого кишечника, здатних спонтанно скорочуватися. Це проявлялося зменшенням довжини відрізків на 6-13 мм у всіх групах спостереження.
За результатами дослідження класичний спазмолітик дротаверин продемонстрував високу ефективність щодо усунення спастичного стану: препарат практично повністю нівелював негативну дію гістаміну на відрізки кишечника [7].
Достатньо цікавими видалися результати, отримані при дослідженні впливу НПЗЗ на тонус гладенької мускулатури тонкого кишечника (рисунок). Диклофенак натрію найбільш виражено з-поміж анальгетиків нівелював спастичний стан – 36% порівняно з контролем (р £ 0,05). Натомість мелоксикам збільшував довжину відрізків тонкого кишечника на 33,7%, а метамізол – на 28,1%. Сред усіх НПЗЗ, які порівнювали з класичним спазмолітиком дротаверином, диклофенак натрію виявився найефективнішим щодо зняття викликаного гістаміном підвищеного тонусу.
Отже, можна зробити такі висновки:
1. Диклофенак натрію, мелоксикам і метамізол в умовах спастичного стану ізольованих ділянок тонкого кишечника щурів, викликаного 0,1% розчином гістаміну дигідрохлориду, проявляють спазмолітичні властивості різного ступеня вираженості.
2. Максимальну спазмолітичну активність з групи вивчених НПЗЗ має диклофенак натрію.
3. За ступенем ослаблення спазмолітичних характеристик досліджені препарати можна розташувати таким чином: дротаверин > диклофенак натрію > мелоксикам > метамізол.
Література
1. Лысенко Г.И., Ткаченко В.И. Проблема боли в общеврачебной практике (учебно-методическое пособие для семейных врачей). – К.: МЕДКНИГА, 2007. – 196 с.
2. Хаджай Я.И. О тонуспонижающем и спазмолитическом действии производных фурокумаринов и фурохромона // Фармакология и токсикология (сборник научных работ). Вып. II. – К.: Здоров’я, 1966. – С. 124-129.
3. Западнюк И.П., Западнюк В.И. и др. Лабораторные животные. Разведение, содержание, использование в эксперименте. – К.: Вища школа, 1983. – 383 с.
4. Кожем’якін Ю.М., Хромов О.С., та ін. Науково-практичні рекомендації з утримання лабораторних тварин та роботи з ними. – К.: Авіценна, 2002. – 155 с.
5. Доклінічні дослідження лікарських засобів (методичні рекомендації) / За ред. Стефанова О.В. – К.: Авіценна, 2002.– 527 с.
6. Етика лікаря та права людини: положення про використання тварин у біомедичних дослідах // Експерим. та клін. фізіологія і біохімія. – 2003. – № 2 (22). – С. 108-109.
7. Лапач С.Н., Чубенко А.В., Бабич П.Н. Статистические методы в медико-биологических исследованиях с использованием Excel. – К.: Морион, 2001. – 408 с.