Рецен­зія на моно­гра­фію ­М.Я. Голо­вен­ка, ­І.А. Крав­чен­ко «Біо­хі­міч­на фар­ма­ко­ло­гія про­лі­ків» (видав­ниц­тво «Еко­ло­гія» (­Одеса), 2007 ­р.)

Історія розвитку хімії, фармакології, фармації та інших наук характеризується постійним пошуком та створенням нових, більш ефективних та безпечних препаратів. Для отримання нових лікарських засобів останніми роками все більшого значення набувають фундаментальні фармакологічні дослідження, що спрямовані на встановлення основних закономірностей взаємодії між лікарським засобом і організмом. Розробка і створення нових медикаментів проводиться на основі вивчення фармакокінетичних властивостей вже відомих речовин, особливо механізмів їх хімічного перетворення в організмі людини. За результатами таких досліджень у клінічній практиці почали застосовувати принципово нову групу лікарських засобів, яка відома під назвою «проліки».
Автори монографії «Біохімічна фармакологія проліків», що вийшла друком у видавництві «Екологія» (Одеса) в 2007 році, академік АМН України М.Я. Головенко і професор І.А. Кравченко поставили перед собою завдання узагальнити дані літератури та результати власних досліджень щодо принципів хімічного конструювання проліків, функцій кожної з модифікацій молекули (зміни розчинності, всмоктування, розподілення, біодоступності, тривалості дії, токсичності та ін.), характеристики ферментних систем, які реалізують певні фармакологічні властивості даної групи лікарських засобів. В роботі визначені місце проліків серед інших препаратів та їх роль в удосконаленні існуючих методів медикаментозної терапії. Монографія складається зі вступу, восьми глав та висновків.
У вступі до монографії автори підкреслюють, що стрімкий розвиток фармакологічних досліджень на сучасному етапі став можливим завдяки відкриттю нових ендогенних лігандів, вторинних месенжерів, пресинаптичних рецепторів, ідентифікації та виділенню окремих підтипів рецепторів, розробці методів аналізу функцій іонних каналів, успіхам генної інженерії, що відіграло провідну роль у створенні оригінальних препаратів. Проте, паралельно зі створенням новітніх засобів, провідні фармацевтичні фірми чимало уваги приділяють сьогодні питанням оптимізації терапевтичної дії медикаментів, а саме врахуванню окремих ланок фармакокінетики лікарських засобів.
Перераховуючи основні фармакокінетичні параметри лікарських засобів, що зумовлюють їх ефективність, підкреслюючи велике значення процесів метаболізму в печінці (ефект первинного проходження препарату), автори монографії підводять читача до мотивів, якими керувались провідні світові дослідники при створенні нової групи лікарських засобів – «проліків», а також зазначають, якими ще термінами називали цю групу речовин і яке визначення даного терміну є найбільш оптимальним сьогодні.
У главі 1 «Характеристика лікарських засобів різного фармакометаболітного профілю» розглянуто можливі варіанти фармакологічної активності речовин, які залежать від їх метаболізму. В цьому розділі монографії сформульовані чіткі критерії фармакометаболітного профілю лікарських засобів. Відповідно до них автори поділяють ліки на 4 групи: 1.1. «Жорсткі ліки»; 1.2. «М’які ліки»; 1.3. «Активні метаболіти ліків»; 1.4. «Проліки». У наведених розділах автори подають визначення кожного типу лікарських засобів, історичні дані щодо відкриття перших речовин з таким механізмом дії, основні шляхи їх біотрансформації в організмі (ці процеси проілюстровані хімічними формулами) і результати власних експериментальних досліджень. Розгядаючи ці питання автори посилаються на 52 літературних джерела, переважна кількість яких – іноземні.
Глава 2 присвячена визначенню місця проліків у загальній стратегії раціонального конструювання лікарських засобів. Автори аналізують процес створення проліків на усіх трьох стадіях: пошуку та конструювання сполук-лідерів (базових сполук), оптимізації сполуки-лідера та розробці лікарського препарату. У розділі 2.3. «Класифікація проліків» препарати розподілені на 3 групи з подальшою характеристикою кожної з них. Так, при характеристиці першої групи речовин, що тимчасово пов’язані з певною групою, яка виконує у деяких випадках функцію носія, автори описують хімічні зв’язки, які використовують при розробці таких проліків (підрозділ 2.3.1.). У відповідному підрозділі наведені приклади хімічної будови даних сполук, шляхи їх перетворення і параметри фармакокінетики речовин залежно від типу хімічного зв’язку, описані препарати подвійних (метилпреднізолон, пропіловий ефір ампіциліна), потрійних (півампіцилін, доксорубіцин та ін.) та взаємних проліків (сультаміцилін), що пов’язані з носієм. У підрозділі 2.3.2 розглянуто властивості проліків другої групи – біопопередників. На прикладі найбільш відомих речовин (циклофосфамід, суліндак, меркаптопурин, ацикловір та ін.) автори описують основні метаболітні реакції активації проліків-біопопередників. Підкреслена провідна роль даних сполук у лікуванні пухлинних та вірусних захворювань, описано механізм їх дії. При написанні другої глави автори використали матеріали 44 літературних джерел.
У главі 3 «Особливості фармакокінетики ліків різного фармакометаболічного профілю» наведена загальна та порівняльна характеристики ліків, що утворюють активні метаболіти, та проліків. У цьому розділі узагальнені теоретичні аспекти даної проблеми (опис фармакокінетичних моделей, визначення фармакокінетичних термінів та вплив параметрів фармакокінетики на розвиток і силу фармакологічного ефекту) та результати власних експериментальних досліджень, що стосуються фармакокінетики проліків з різними фармакометаболічними профілями. Перелік використаної літератури до даного розділу містить 56 пунктів.
Глава 4 «Ефекторний аналіз фармакокінетики проліків» містить результати досліджень із визначення взаємозв’язків між фармакокінетичними та фармакодинамічними ефектами проліків та їх метаболітів. Результати, що наведені в цій главі, стосуються визначення фармакокінетики та фармакодинаміки проліків, дають можливість розраховувати на створення нових підходів щодо регулювання динаміки ефектів проліків на підставі модифікації швидкості їх біотрансформації та на розробку нових конкретних схем введення препаратів для отримання певного фармакологічного ефекту. Перелік літератури, яка була використана при роботі над четвертим розділом, містить 47 вітчизняних та іноземних джерел.
Глава 5 присвячена описанню фармакологічних властивостей проліків-кон’югатів (ліпідних, вуглеводних та гліколіпідних) – молекул, що отримані шляхом ковалентного зв’язування між собою молекул біологічно активних речовин. При написанні п’ятої глави автори використали матеріали 90 виключно іноземних літературних джерел.
Питанню оптимізації фізико-хімічних та біофармацевтичних властивостей ліків шляхом перетворення їх на проліки присвячена шоста глава. Результатами аналізу літературних даних та власних досліджень автори доводять, що стратегія розробки проліків з відомих лікарських засобів дозволяє покращувати такі показники фармакокінетики як розчинність, всмоктуваність, розподіл, транспорт до місця специфічної дії, тривалість дії, зменшення токсичності та деякі біофармацевтичні характеристики (стабільність препарату). Розглядаючи фізико-хімічні та біофармацевтичні властивості препаратів автори посилаються на 107 літературних джерел, переважна кількість з яких – іноземні.
У главі 7 «Спрямована терапія проліками» автори зупиняються на детальній характеристиці усіх видів даної фармакотерапії. Глава проілюстрована значною кількістю хімічних формул, схем і малюнків. Список посилань містить 204 джерела.
У главі 8 на основі аналізу 159 іноземних публікацій автори характеризують основні ферментні системи, що задіяні в процесах біоактивації проліків. На нашу думку, в даній главі автори монографії використали дуже раціональний метод викладення матеріалу – узагальнювальні таблиці у кожному підрозділі (по кожному з класів ферментів). У таблиці наведено, з яких проліків утворюються певні лікарські речовини в організмі під впливом відповідних ферментів, а також фармакологічна дія даних сполук і літературне джерело, з якого отримані дані.
Видання має велике значення для проведення фармакологічних, фармацевтичних, біохімічних та клінічних досліджень щодо створення та вивчення проліків. Монографія може бути використана при вивченні фармакології, особливо розділу «Загальна фармакологія», у вищих медичних та фармацевтичних навчальних закладах.

Завідувач кафедри фармакології з курсом клінічної фармакології
Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, член-кор. НАН та АМН України, професор, д.м.н. І.С. Чекман

Доцент кафедри фармакології з курсом клінічної фармакології
Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, к.м.н. Н.В. Савченко