Клінічні основи артеріальної гіпертензії: фармакот ерапевтичний аспект

Серцево-судинна патологія посідає перше місце серед причин смертності, інвалідності та непрацездатності населення. Артеріальна гіпертензія (АГ) є найбільш поширеним хронічним захворюванням, яке призводить до розвитку різноманітних ускладнень серця та судин. Поширеність АГ постійно зростає в усьому світі. Це захворювання виявляється у понад 25% дорослого населення в розвинених країнах, включаючи США. Хвороба уражає переважно осіб працездатного та літнього віку, а також молодих людей [14, 29, 40, 41]. АГ є загрозливим фактором ризику розвитку різних ускладнень із боку як серцево-судинної системи, так і інших органів: головного мозку, нирок, сітківки ока, печінки. Ризик виникнення АГ та її загострення, а також смертність при цьому захворюванні безпосередньо залежать від рівня артеріального тиску (АТ) і розвитку негативних змін в інших органах. Із підвищенням АТ збільшується кількість ускладнень за цієї патології [27, 28, 40].

Усе це стало підставою для створення Національної програми профілактики і лікування артеріальної гіпертензії в Україні [18, 24]. Згідно з даними епідеміологічних досліджень, у 2008 році в 30,8% дорослого населення діагностували АГ [4, 7, 18, 26].

Українським товариством кардіологів у 2012 році (Наказ МОЗ України № 384 від 24.05.2012 р. – К., 2012. – 107 с.) оновлено клінічну настанову, засновану на доказах: «Артеріальна гіпертензія». У ній зазначається, що «…проблема ефективного контролю АГ серед населення України потребує подальшої активізації зусиль медичних працівників закладів охорони здоров’я, які надають первинну медичну допомогу, спрямованих на виявлення хворих із підвищеним АТ, створення у них мотивації до тривалого, а не епізодичного медикаментозного лікування і корекції супутніх факторів ризику…». Також у настанові наголошується, що лише комплексний підхід до вирішення проблем артеріальної гіпертензії та її ускладнень може поліпшити стан здоров’я населення України.

Проведені багатоцентрові, рандомізовані, з подвійним сліпим контролем дослідження чітко показали безпосередній зв’язок між АГ та ішемічною хворобою серця, інфарктом міокарда, інсультом, застійною серцевою недостатністю і захворюваннями периферичних судин. Довготривалі клінічні спостереження показали, що в найбільш працездатному віці існує досить високий ризик розвитку ускладнень АГ. Серед молодих людей поширеність АГ нижча, ніж у людей літнього віку, однак чим раніше захворювання розвивається, тим більше впливає на скорочення тривалості життя. Найгірший прогноз спостерігається в осіб із високим рівнем артеріального тиску. Навіть невелике зростання АТ суттєво підвищує ризик розвитку ускладнень в органах-мішенях: міокарді, нирках, головному мозку, підшлунковій залозі [31, 42].

Кардіологам світу відоме «правило половини», згідно з яким:

• тільки 50% осіб знають про наявність у них підвищеного АТ;
• з них лише 50% застосовують лікарські засоби;
• тільки 50% пацієнтів, що лікуються, контролюють рівень АТ [43].

Зниження артеріального тиску шляхом призначення антигіпертензивних препаратів та дотримання запропонованих режимів лікування знач­но зменшує серцево-судинну захворюваність та смертність населення. Успішне лікування АГ знижує ризик інсульту, ішемічної хвороби серця та прояви застійної серцевої недостатності [17, 39]. Більшість пацієнтів з артеріальною гіпертензією потребують застосування двох або більше антигіпертензивних препаратів для досягнення бажаного рівня АТ [37].

Формування артеріальної гіпертензії тісно пов’язане з прогресуючим ремоделюванням серця і судин, розвитком гіпертрофії міокарда, збільшенням розміру та маси кардіоміоцитів, виникненням ендотеліальної дисфункції судинної стінки, а також прискореним розвитком системного атеросклерозу. При АГ виникають дистрофічні зміни в кардіоміоцитах і гладеньких м’язах судин, що призводить до порушення морфологічної структури та функції як серцевого м’яза, так і судин. Антигіпертензивні препарати знижують артеріальний тиск, але не завжди запобігають негативним змінам у міокарді й судинах [21, 30, 36].

Згідно з рекомендаціями Європейського товариства кардіологів та Європейського товариства з гіпертензії 2007 р. та доповненнями 2009 р., рекомендовано 5 основних класів антигіпертензивних препаратів, які доцільно застосовувати як у моно-, так і у комбінованій терапії АГ:

• діуретики;
• β-блокатори;
• антагоністи кальцію;
• блокатори ангіотензинових рецепторів;
• блокатори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ).

До додаткової групи відносять: α-адреноблока­тори (празозин, доксазозин, теразозин); агоністи центральних α-адренорецепторів (клофелін, метилдофа); симпатолітики (резерпін, раунатин), агоністи імідазолінових (І₁) рецепторів (моксонідин); судинорозширювальні медикаменти (дибазол, папаверину гідрохлорид, дротаверин, магнію хлорид, інгібітори реніну (аліскірен)) [28, 32, 44].

α-, β-Адреноблокатор карведилол знижував частоту виявлення пізніх потенціалів передсердь і не впливав на частоту виявлення пізніх потенціалів шлуночків, що свідчить про його нормалізуючу дію на електрокардіограму міокарда у хворих на АГ середнього і літнього віку. Карведилол при застосуванні у хворих старших вікових груп із м’якою та помірною АГ протягом 3 місяців знижував артеріальний тиск за рахунок зменшення хвилинного об’єму крові, загального периферичного опору судин, а також загального опору артеріальної системи. Цей препарат сприяв зворотному розвитку гіпертрофії лівого шлуночка (ГЛШ), зменшенню товщини стінки лівого шлуночка (ЛШ) та міокардіального стресу. Антигіпертензивна дія та регрес ГЛШ супроводжувалися зменшенням кінцево-систолічного та кінцево-діастолічного напруження ЛШ, поліпшенням його систолічної та діастолічної функції. Тобто у хворих старших вікових груп з АГ карведилол не тільки знижував АТ та зменшував ГЛШ, а й поліпшував системну та внутрішньосерцеву гемодинаміку [9].

Проведеними клінічними дослідженнями встановлено, що карведилол знижує систолічний і діастолічний АТ та позитивно впливає на добовий профіль АТ при АГ. Отримані результати збігаються із даними інших кардіологів [6, 9].

Морфологічні та гістохімічні дослідження показали, що карведилол переважно впливає на внутрішньоорганне гемомікроциркуляторне русло міокарда, в якому впливає на розширення просвітів капілярів та венул. Карведилол через 3 місяці після застосування у щурів із симптоматичною АГ зменшував у міокарді лівого шлуночка мозаїчність ультраструктурних змін кардіоміоцитів: майже не спостерігалися змінені за контрактурним типом кардіоміоцити, виявлені у нормотензивних тварин; тільки в окремих клітинах спостерігалися ділянки перескорочення міофібрил. Але повного відновлення скоротливого апарату кардіоміоцитів не відбувалося, про що свідчила поширеність ділянок розходження та лізису міофібрил. Під впливом карведилолу відбувалися позитивні зміни і в енергетичному апараті кардіоміоцитів: реєструвалися мітохондрії з різної глибини як правильної, так і неправильної форми; мітохондріальна мембрана зберігала свою цілісність; електронна щільність матриксу цих органел залишалася дещо підвищеною; вакуолізація міжкристного простору набувала більшої вираженості. Під дією карведилолу в окремих мітохондріях відзначався набряк, але не настільки поширений, як у кардіоміоцитах щурів із симптоматичною АГ [2].

Отримані результати експериментальних досліджень є основою для проведення клінічної апробації щодо доцільності застосування тіотриазоліну разом із антигіпертензивними препаратами лізиноприлом і карведилолом із метою зменшення негативних змін у міокарді хворих на АГ та підвищення ефективності лікування.

При сумісному застосуванні карведилолу та кверцетину у щурів із симптоматичною АГ спостерігали поліпшення морфології та ультраструктури міокарда: зменшення набряку й дистрофічних змін; переважання скоротливих клітин, у яких міофібрили формують типові саркомери, але повного відновлення міофібрил не відбувалося. Водночас суттєво зменшувалася вираженість перескорочення в кардіоміоцитах; тільки в окремих клітинах спостерігалися ознаки порушення цієї функції. Зі змінами в міофібрилах корелювали зміни ультраструктури мітохондрій, у яких збережена зовнішня мембрана. Ядра в кардіоміоцитах мали чітко структуровану каріолему та рівномірно розподілений хроматин. Збільшувалася кількість рибосом та полісом у цитоплазмі. Більш виражені зміни відзначалися в ендотеліальних клітинах кровоносних мікросудин, цитоплазма яких містить багато мітохондрій, полісом, канальців ендоплазматичної сітки. У кардіоміоцитах щурів зі спонтанною АГ змінювалася також щільність ядер та концентрація у них РНК [12].

При сумісному застосуванні карведилолу з тіотриазоліном у хворих з АГ через 6 міс. після призначення нормалізація досліджуваних показників діяльності серця та стану гемодинаміки була більш вираженою. Це зумовлено регулювальним впливом тіотриазоліну на енергетичний та пластичний обмін речовин у серцевому м’язі та судинній стінці, а також його антиоксидантною активністю [13, 19, 20].

Отримані результати збігаються із даними вітчизняних і зарубіжних кардіологів про застосування антигіпертензивних препаратів основних та додаткових груп для лікування артеріальної гіпертензії [9, 29, 35]. Важливим напрямом фармакотерапії АГ є зменшення негативних змін у міокарді та судинах, що спостерігаються при цій хворобі. Це дасть змогу підвищити ефективність антигіпертензивної терапії, а також зменшити кількість побічних ускладнень [45].

Вищезазначене підтверджує, що розробка раціо­нальної фармакотерапії артеріальної гіпертензії є надзвичайно важливою кардіологічною проблемою. У багатьох країнах світу інтенсивно розробляються сучасні методи діагностики, профілактики та лікування цієї недуги. Продовженням їх є дослідження співробітників кафедри внутрішньої медицини № 3 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця з розробки нових ефективних методів лікування артеріальної гіпертензії. Останніми роками вітчизняні й зарубіжні вчені звернули увагу на метаболічні препарати, які проявляють різнобічну фармакологічну активність, є малотоксичними й застосовуються в комплексній терапії багатьох захворювань. До метаболічних препаратів відносять медикаменти, які за хімічною структурою нагадують метаболіти організму. До таких препаратів належать: похідне ксантину – кофеїн; похідне нікотинової кислоти – нікотинамід; макроергічні сполуки – АТФ, АТФ-лонг; похідні янтарної кислоти – мексидол, мексикор; субстрати обміну ліпідів – триметазидин, мілдронат; похідні амінокислот – аспаркам, таурин, гліцин, модулятори NO-синтетази – аргінін, глутаргін та інші [3, 10, 15, 20].

До метаболічних препаратів відносять флавоноїд кверцетин – похідне фенолів, який проявляє антиоксидантну, мембраностабілізувальну, гіпохолестеринемічну, антитоксичну дію; нормалізує функцію печінки, обмін речовин в організмі [22]. Розроблено нову лікарську форму кверцетину для внутрішньовенного введення – корвітин, який чинить виражену антиоксидантну дію, пригнічує активність мембранозв’язувального ферменту ліпооксигенази, сприяє синтезу оксиду азоту, у хворих на гострий інфаркт міокарда зменшує масштаби пошкодження серцевого м’яза, поліпшує насосну функцію серця [23, 25].

Значний теоретичний і практичний інтерес для експериментальної і клінічної фармакології має впровадження в медичну практику нового оригінального вітчизняного препарату метаболітної природи тіотриазоліну. Наявність у хімічній структурі сірки, триазолових кілець і метильної групи зумовлює прояви його різнобічної фармакологічної активності [19]. Водночас вплив тіотри­азоліну на активність системи вільнорадикального перекисного окиснення ліпідів у організмі щурів із симптоматичною АГ не досліджувався. Відомо, що тіотриазолін має антиоксидантні, кардіотропні, протиішемічні, мембраностабілізувальні, гепатотропні та імуномоделювальні імакологічні властивості.

У механізмі терапевтичної дії тіотриазоліну можна виділити такі основні напрями [1]:

• гальмування процесу перекисного окиснення ліпідів у ішемізованих ділянках міокарда;
• реакційної властивості до зв’язування з активними формами кисню і вільними радикалами ліпідів завдяки наявності в структурі молекули тіолу сірки;
• запобігання ініціюванню утворення активних форм кисню за рахунок реактивації ключових ферментів системи антиоксидантного захисту організму – супероксиддисмутази, каталази і глутатіонпероксидази.

1. Активація системи антиоксидантного захисту організму шляхом:
2. Вплив на енергетичний обмін, який характеризується підвищенням компенсаторної активації анаеробного гліколізу, нормалізацією процесів окиснення в циклі Кребса зі збереженням внутрішньоклітинного резерву аденозинтрифосфорної кислоти.
3. Запобігання пошкодженню й загибелі кардіо­міоцитів та гепатоцитів, зниження вираженості жирової інфільтрації та поширення центролобулярного некрозу печінки, активація процесів репаративної регенерації гепатоцитів, прискорення синтезу та виділення жовчі з нормалізацією її хімічного складу.
4. Регуляція білкового, ліпідного і вуглеводного обміну речовин, що зумовлює можливість застосування препарату для лікування дистрофічних процесів в органах, зокрема в печінці та міокарді.

За останні роки метаболічні препарати (триметазидин, тіотриазолін, коензим Q₁₀, інозит, кверцетин, корвітин та інші) почали широко застосовувати для лікування серцево-судинних захворювань, переважно ішемічної хвороби серця, інфаркту міокарда, серцевої недостатності [20, 22].

У науковій літературі є відомості про поодинокі дослідження ефективності метаболічних препаратів при їх сумісному застосуванні з антигіпертензивними лікарськими засобами. У цьому аспекті заслуговує на увагу дослідження Л.М. Єни і В.М. Грушовської. Автори встановили, що тривале (9-місячне) комбіноване застосування еналаприлу та метопрололу у хворих віком 70-89 років із АГ 1-2-го ступеня та хронічною серцевою недостатністю (ХСН) зі збереженою систолічною функцією або без ХСН сприяє зниженню АТ за рахунок зменшення об’ємного кровотоку та зниження частоти серцевих скорочень. Нормалізувалися також інші показники діяльності серця і стану геодинаміки. Додаткове призначення препарату метаболічної дії триметазидину сприяло: збільшенню фракції викиду на 9,1% (у контрольній групі – на 3,7%); збільшенню показника співвідношення максимальної швидкості раннього (Е) та пізнього (А) наповнення ЛШ (Е/А) на 18,4% (у контрольній групі – на 7,4%). Під дією триметазидину позитивно змінювався кліренс креатиніну. У хворих з АГ нормалізувалися показники діяльності серця та стану геодинаміки: кінцевий систолічний розмір ЛШ та його індекс, кінцевий систолічний об’єм та його індекс, фракція передньо-заднього скорочення ЛШ, ізоволюмічне розслаблення ЛШ та інші  [8].

Що стосується коензиму Q₁₀, то цей метаболічний препарат у дозі 60 мг на добу сприяв підвищенню толерантності до фізичного навантаження, поліпшенню когнітивних функцій, підвищенню працездатності, поліпшенню якості життя у жінок з АГ та високим ризиком розвитку серцево-судинних ускладнень і ХСН на фоні терапії основного захворювання [34].

Актуальним напрямком медицини й фармації є створення і впровадження в медичну практику кардіопротекторів, тобто лікарських засобів, які усувають порушення клітинного метаболізму, іонного гомеостазу та функцій мембран кардіоміоцитів, запобігаючи розвитку незворотних наслідків у міокарді.

Незважаючи на досягнуті успіхи у профілактиці, діагностиці та фармакотерапії артеріальної гіпертензії, багато питань у рамках цієї проблеми є актуальними і потребують активних фундаментальних і практичних досліджень. Суттєвими аспектами невирішених завдань щодо раціональної фармакотерапії АГ є такі:

• Остаточно не встановлені усі причини виникнення АГ та патогенетичні механізми розвитку цієї патології, що гальмує розробку ефективних методів профілактики лікування цього захворювання.
• Антигіпертензивні препарати не завжди сприяють зниженню АТ до нормальних величин. Тому є потреба в застосуванні комбінованої фармакотерапії АГ, яка, на жаль, також не завжди сприяє її ефективному контролю. Отже, виникає необхідність у розробці нових комбінованих схем лікування АГ.
• Необхідність пошуку нових більш ефективних та більш безпечних нових антигіпертензивних препаратів, що вимагає значних фінансових затрат, а також тривалого часу для проведення доклінічних і клінічних досліджень.
• Застосування антигіпертензивних препаратів при цьому захворюванні не сприяє повній нормалізації морфофункціонального стану та обміну речовин у серцевому м’язі, спричинених АГ. Це важлива проблема фармакотерапії АГ, оскільки морфофункціональні зміни в міокарді сприяють розвитку ускладнень, погіршують якість життя, підвищують смертність.
• Широке застосування метаболічних препаратів (кверцетин, тіотриазолін, триметазидин, коензим Q₁₀, інозит) у комплексній фармакотерапії АГ сприятиме нормалізації зазначених параметрів у серцевому м’язі, судинах та інших органах для поліпшення лікування цієї хвороби.

Висновок. У статті узагальнено теоретично-практичну проблему, пов’язану з гіпертонічною хворобою, – клініко-патогенетичне обґрунтування доцільності сумісного застосування метаболічних препаратів та антигіпертензивних засобів із метою підвищення ефективності лікування цього захворювання. Застосування комбінацій препаратів тіотриазоліну, кверцетину з лізиноприлом або карведилолом сприяє формуванню більш фізіологічного типу добового профілю АГ, більш вираженій нормалізації маси міокарда лівого шлуночка та індексу маси міокарда лівого шлуночка. Карведилол при сумісному застосуванні з тіотриазоліном у хворих на АГ 2-го ступеня ефективніше впливає на добовий систолічний та діастолічний тиск у порівнянні із застосуванням тільки карведилолу або базової терапії. У хворих на АГ 2-го ступеня сумісне застосування тіотриазоліну з карведилолом зумовило більш виражений нормалізуючий вплив на гіпертрофію лівого шлуночка, товщину міжшлуночкової перегородки, товщину задньої стінки лівого шлуночка, відносну товщину стінок лівого шлуночка, масу міокарда лівого шлуночка в порівнянні з призначенням тільки карведилолу або базової терапії.

Список літератури

1. Беленичев И.Ф., Мазур И.А., Волошин Н.А., Горчакова Н.А. и соавт. Механизм энерготропного и антиоксидантного действия тиотриазолина // Фармакологія і лікарська токсикологія. – 2010. – № 1-2. – С. 19-21.

2. Вплив карведилолу на ультраструктуру міокарда щурів зі спонтанною артеріальною гіпертензією / М.І. Загородний, Т.П. Куфтирева, Л.О. Стеченко, А.С. Свінціцький // Укр. кардіол. журн. – 2008. – № 6. – C. 79-83.

3. Галенко-Ярошевский П.А., Чекман И.С., Горчакова Н.А. Очерки фармакологии средств метаболической терапии. – М.: Медицина, 2001. – 240 с.

4. Горбась І.М., Смирнова О.О., Кваша І.П., Дорогой А.П. Оцінка ефективності «Програми профілактики і лікування артеріальної гіпертензії в Україні» за даними епідеміологічних досліджень // Артеріальна гіпертензія. – 2010. – № 6 (14). – С. 51-67.

5. Дзяк Г.В., Колесник Т.В., Погорецкий Ю.И. Суточное мониторирование артериального давления. – Днепропетровск, 2005. – 200 с.

6. Дзяк Г.В., Васильєва Л.І., Хорсун А.Т., Пивоварова С.О. Вплив комбінованої α1-, β-блокади на добовий профіль артеріального тиску при артеріальній гіпертензії // Здоров’я України. – 2007. – № 3 (160). – С. 1-3.

7. Дорогой А.П. Термін виконання «Програми профілактики і лікування артеріальної гіпертензії в Україні» закінчився, проблеми залишилися. Що далі? // Артеріальна гіпертензія. – 2011. – № 3 (17). – С. 29-36.

8. Єна Л.М., Грушовська В.М. Гіпертонічна хвороба та діастолічна дисфункція в старечому віці: вплив тривалої комбінованої антигіпертензивної та метаболітної терапії // Серце і судини. – 2010. – № 2. – С. 90-96.

9. Ена Л.М., Кондратюк В.Е. Длительное применение карведилола у больных старших возрастных групп с мягкой и умеренной артериальной гипертензией: влияние на системную, внутрисердечную гемодинамику и регресс гипертрофии левого желудочка // Укр. кардіол. журн. – 2003. – № 3. – С. 76-79.

10. Ена Л.М., Чаяло П.П., Христофорова А.М. Механизмы действия и перспективы применения препаратов метаболитной терапии ишемической болезни сердца // Укр. кардіол. журн. – 2006. – № 5. – С. 100-105.

11. Загородний М.І. Вплив карведилолу та тіотриазоліну на показники системної кардіогемодинаміки у хворих з артеріальною гіпертензією / М.І. Загородний // Укр. науково-мед. молодіжний журн. – 2010. – № 3/4. – С. 34-37.

12. Загородний М.І. Вплив карведилолу при поєднаному застосуванні з кверцетином і тіотриазоліном на щільність ядер та концентрацію РНК в ядрах кардіоміоцитів у щурів зі спонтанною артеріальною гіпертензією / М.І. Загородний // Лікарська справа. Врачебное дело. – 2010. – № 3/4. – С. 91-95.

13. Зміни ультраструктури міокарда щурів зі спонтанною артеріальною гіпертензією під впливом тіотриазоліну / М.І. Загородний, Л.О. Стеченко, Т.П. Куфтирева, А.С. Свінціцький // Наук. вісник Нац. мед. ун-ту ім. О.О. Богомольця. – 2009. – № 1. – C. 25-28.

14. Коваленко В.Н. (ред.). Руководство по кардиологии. – К.: Морион, 2008. – 1404 с.

15. Коваленко В.Н. Метаболическая терапия у больных с ишемической болезнью сердца с позиций доказательной медицины // Укр. кардіол. журн. – 2006. – № 6. – С. 82-88.

16. Коваленко В.М., Корнацький В.М. Виконання «Програми профілактики і лікування артеріальної гіпертензії в Україні» // Укр. кардіол. журн. – 2010. – № 6. – С. 7-12.

17. Коваленко В.Н., Свищенко Е.П., Безродная Л.В. Лекарственное лечение артериальной гипертензии. Гипертензивные кризы. 2-е изд. доп. и перераб. – К.: Медкнига, 2008. – 144 с.

18. Коваленко В.М., Сіренко Ю.М., Дорогой А.П. Реалізація «Програми профілактики і лікування артеріальної гіпертензії в Україні» // Укр. кардіол. журн. – 2010. – Додаток 1. – С. 7-12.

19. Мазур И.А., Волошин Н.А., Чекман И.С. и др. Тиотриазолин. Фармакологические аспекты и клиническое применение. – Львов, Запорожье: Наутилус, 2005. – 156 с.

20. Мазур И.А., Чекман И.С., Беленичев И.Ф. и др. Мета­бо­ли­то­тропные препараты. – Запорожье – Киев: Изд-во ЗГМУ, 2007. – 309 с.

21. Мітченко О.І., Каспрук Г.Б., Романов В.Ю. Гіпертрофія міокарда лівого шлуночка у хворих з артеріальною гіпертензією на тлі метаболічного синдрому, зв’язок із факторами серцево-судинного ризику // Укр. кардіол. журн. – 2010. – Додаток 1. – С. 22-27.

22. Мойбенко А.А. (ред.). Биофлавоноиды как органопротекторы. Кверцетин. Корвитин. Квертин. – К.: Наукова думка. – 2012. – 274 с.

23. Мойбенко А.А., Досенко В.Е., Пархоменко А.Н. (ред.). Эндогенные механизмы кардиопротекции как основа патогенетической терапии заболеваний сердца. – К.: Наукова думка. – 2008. – 520 с.

24. Москаленко В.Ф., Коваленко В.М. // Національна програма профілактики і лікування артеріальної гіпертензії: стан, виконання та напрямки подальшої реалізації в Україні. – К.: Моріон. – 2002. – 15 с.

25. Пархоменко О.М., Кожухов С.М., Іркін О.І., Лутай Я.М. Нові можливості фармакологічного впливу на прогноз у хворих на інфаркт міокарда з елевацією сегмента ST та гострою серцевою недостатністю // Український медичний часопис. – 2010. – № 4 (78). – С. 34-37.

26. Свіщенко Є.П. Виявлення та лікування артеріальної гіпертензії в Україні: реальність та перспективи // Укр. кардіол. журн. – 2010. – Додаток 1. – С. 13-15.

27. Сіренко Ю.М. Артеріальна гіпертензія: виявлення та стратифікація ризику // Практична ангіологія. – 2005. – № 1. – С. 62-66.

28. Сіренко Ю.М. Артеріальна гіпертензія та супутня патологія. – Донецьк: Видавець Заславський О.Ю., 2010. – 384 с.

29. Сіренко Ю.М. Гіпертонічна хвороба і артеріальні гіпертензії. – Донецьк: Видавець Заславський О.Ю., 2011. – 304 с.

30. Сіренко Ю.М. Гіпертрофія лівого шлуночка: методи оцінки, можливості регресування // Артериальная гипертензия. – 2010. – № 4 (12). – С. 82-90.

31. Сіренко Ю.М., Рековець О.Л., Савицький С.Ю., Павлюк Є.А., Рековець В.М. Погляд на метаболічний синдром через метаболічні ефекти різних антигіпертензивних препаратів // Укр. кардіол. журн. – 2010. – Додаток 1. – С. 42-56.

32. Сидорчук Л.П., Амосова К.М. Вплив тривалого фармакогенетичного детермінованого лікування на показники ехокардіографії та геометричні моделі міокарда лівого шлуночка у хворих з артеріальною гіпертензією // Укр. кардіол. журн. – 2010. – № 5. – С. 30-41.

33. Чекман И.С., Горчакова Н.А., Французова С.Б., Нагорная Е.А. Метаболитные и метаболитотропные препараты в системе кардио- и органопротекции. – К.: Полиграф плюс, 2009. – 155 с.

34. Щербакова А.Г., Сигитова О.Н. Оценка качества жизни при включении коэнзима Q10 в схему лечения больных артериальной гипертензией женщин с повышенным риском сердечно-сосудистых осложнений // Кардиология (Kardiologia). – 2010. – № 12. – С. 19-21.

35. Barone F.C., Willentte R.N., Nelson A.H., Ohlstein E.H. et al. Carvedilol prevents and reserses hypertrophy-induced cardiac dysfunction // Pharmacology. – 2007. – Vol. 80, № 2-3. – P. 166-176.

36. Félétou M., Köhler R., Vanhoutte P.M. Endothelium-derived vasoactive factors and hypertension: possible roles in pathogenesis and as treatment targets. Curr Hypertens Rep. – 2010. – Vol. 12, № 4. – P. 267-275.

37. Mancia G., De Backer G., Dominiczak A., Cifcova R. et al. Guidelines for the management of arterial hypertension: the task force for the mana­gement of arterial hypertension of European Society of Hypertension (ESH) and of the European Society of Cardiology (ESC). – J. Hypertens. 2007. – Vol. 25, № 6. – P. 1105-1187.

38. Mensah G. Controlling high blood pressure: the art of the soluble and the hope of progress // J. Clinical Hypertension. – 2007. – Vol. 9. – P. 827-830.

39. Saini S.D., Schoenfeld P., Kaulback K., Dubinsky M.C. Effect of  medi­cation dosing frequency on adherence in chronic diseases // Am. J. Manag Care. – 2009. – Vol. 15, № 6. – P. 22-33.

40. Sarafidis P.A., Bacris G.L. Resistant hypertension // J. Am. Coll. Cardiol. – 2008. – Vol. 52, № 22. – P. 1749-1757.

41. Sarafidis P.A., Bacris G.L. State of hypertension management in the United States: confluence of risk factors and the prevalence of resis­tant hypertension // J. Clin. Hypertens. – 2008. – Vol. 10, № 2. – P. 130-139.

42. Schmierder R.E. End organ damage in hypertension // Dtz. Arztebl. Int. – 2010. – Vol. 107, № 49. – P. 866-873.

43. Sica D.A. Hypertension treatment: how important is consistency of effects? // Hypertension. – 2007. – Vol. 50. – P. 287-288.

44. Sica D.A. Hyppertension, renal disease, and drug considerations // J. Clin. Hypertens. 2004. – Vol. 10 (suppl. 2). – P. 24-30.

45. Watchell K., Palmieri V., Gerdts E., Bella J.N. et al. Prognostic significance of left ventricular diastolic dysfunction in patients with left ventricular hypertrophy and systemic hypertension (the LIFE Study) // Am. J. Cardiol. – 2010. – Vol. 106, № 7. – P. 999-1005.