Аналіз бактеріологічних та епідеміологічних складових поширення менінгококової інфекції в Харківській області за 2014-2015 роки

Останніми десятиріччями гнійні бактеріальні менінгіти входять до першої десятки причин смерті від інфекційних хвороб. Незважаючи на значні досягнення в лікуванні менінгітів із застосуванням сучасних етіотропних препаратів, летальність від них залишається досить високою (10-60%) [1].

У структурі нейроінфекцій менінгіти посідають 2-е місце та становлять близько 23%, серед яких 66% фіксують у дітей. У 12,3% випадків від усіх менінгітів збудником є бактерії; у 53,7% – віруси, у 34% етіо­логія залишається невстановленою [2, 6]. Хворіють люди різного віку, але найчастіше – діти до 10 років. Чим молодша дитина, тим вищий ризик виникнення інфекції, особливо у немовлят, які схильні до септицемії. Найбільша кількість випадків гнійного бактеріального менінгіту спостерігається у дітей віком 1-4 роки (25,9%). У 60-70% дітей формуються стійкі наслідки перенесеної нейроінфекції у вигляді різноманітних синдромів (затримки розумового розвитку, гідроцефального, судомного та ін.) [7]. У розвинутих країнах частота гнійних менінгітів у дітей віком від 1 місяця до 4 років у середньому становить 5 випадків на 100 тис. населення за рік та різко підвищується серед новонароджених – від 20 до 100 на 100 тис., при цьому до 80% усіх випадків неонатальних менінгітів припадає на недоношених дітей [2]. На менінгіт часто хворіють діти в африканських країнах – до 50 випадків на 100 тис. дітей, а смертність сягає понад 50% [2].

Головним збудником бактеріальних менінгітів у нашій країні є менінгокок (Neіsseria meningitidis). Саме цей збудник є етіологічним фактором до 60-70% усіх випадків гнійних бактеріальних менінгітів у дітей, особливо раннього віку та тих, що перебувають переважно в закритих дитячих колективах [7-9, 12]. Згідно з даними МОЗ України, щорічно в країні на менінгококову інфекцію хворіє до 2000 осіб, із яких 75-80% – діти. Летальність при цьому становить від 4 до 15% [10].

Найчастіше менінгіт викликають менінгококи серогруп A, B, C, W135 та Y. Генералізоване захворювання у дітей віком до 5 років спричиняють менінгококи групи В, збудники групи С виділяють переважно у дітей віком від 4 до 14 років [7, 8]. У більшості країн менінгококова інфекція, викликана менінгококами серогрупи В, типовіша для дітей до 5 років, а випадки захворювання, спричиненого менінгококами серогруп С і А, частіше спостерігаються у віковій групі від 15 до 25 років [3-5]. Менінгококи серогрупи С – найчастіша причина епідемій в Африці та Азії. Проте перебіг менінгококової інфекції і її лікування практично не залежать від серогрупи штаму-збудника.

Захворювання належить до групи повітряно-крапельних інфекцій, джерелом є хворі люди або бактеріоносії. Зараження відбувається при потраплянні менінгококів на слизові оболонки верхніх дихальних шляхів.

Симптомокомплекс менінгіту включає широкий спектр клінічних проявів – від слабко виражених при локалізованих формах до тяжкого перебігу захворювання з генералізацією процесу.

Таким чином, частота гнійних менінгітів у дітей та їхня етіологія нині є предметом посиленого вивчення у багатьох країнах cвіту.

Гнійний менінгіт найчастіше виникає внаслідок гематогенної дисемінації збудника з дистантних вогнищ [12]. Найчастіше місцем первинної локалізації збудника при менінгококовому менінгіті є носоглотка. Наразі актуальним є питання про співвідношення осіб, що переносять локалізовані й генералізовані форми менінгококової інфекції. Локалізовані форми захворювання істотно переважають: на одного хворого з генералізованою формою менінгококової інфекції у різні роки припадає від 2 до 20 тисяч носіїв менінгококів і хворих на назофарингіт. Серед дітей першого року життя питома вага генералізованої форми захворювання значно вища [2, 8, 12].

Найбільшу епідемічну небезпеку становлять особи, які не мають клінічних ознак хвороби, так звані менінгококоносії, а також хворі на менінгококовий назофарингіт, який, як правило, не діагностується через надзвичайну схожість з іншими гострими респіраторними захворюваннями [12, 13]. У 30-50% хворих назофарингіт передує розвитку генералізованої форми хвороби. Здорове носійство частіше трапляється в осіб з хронічними запальними змінами в носоглотці, може тривати від 2 до 6 тижнів. Багато вчених вважають носійство менінгококів за інапарантну (безсимптомну) форму хвороби. Менінгококоносіїв виявляють тільки при масовому обстеженні в осередку менінгококової інфекції, а також випадково, при взятті мазків зі слизової оболонки носоглотки. N. meningitidis виділяють у 3-30% здорових людей. За даними ВООЗ вважається, що 10-20% населення є носіями N. meningitidis убудь-який момент часу. Однак при ускладненні епідемічних ситуацій кількість носіїв може суттєво зростати. Одночасно зі зростанням числа носіїв збільшується кількість осіб, що виконують роль резервуара збудника. Під час епідемії рівень носійства наближається до 95% [2, 12, 13]. У родинах, де стався випадок менінгококової інфекції, ризик зараження інших членів зростає у 400-800 разів. Співвідношення між хворими та носіями не постійне – за різними даними, від 1:2000 до 1:50 000 [13].

Враховуючи все вищевикладене, вважаємо за необхідне вивчати не тільки захворюваність на менінгококову інфекцію, але й рівень бактеріоносійства в конкретних регіонах країни з подальшим етіотропним лікуванням виявлених носіїв.

Мета дослідження – вивчення фонових показників поширеності менінгококів у різних вікових групах здорових осіб, визначення масивності циркуляції менінгококів та домінуючих серогруп збудника як однієї з важливих складових у системі епіднагляду, прогнозування та боротьби з гнійними бактеріальними менінгітами менінгококової етіології на прикладі Харківського регіону.

Матеріали та методи дослідження

У роботі були використані результати бактеріо­логічних досліджень та епідеміологічного аналізу Харківського обласного лабораторного центру Держсанепідслужби України, а також дані Українського центру з контролю та моніторингу захворювань Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) України. Експериментальні дослідження проводилися на базі бактеріологічної лабораторії відділу дослідження біологічних факторів Державної установи «Харківський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України».

Для виявлення бактеріоносіїв під час планових профілактичних оглядів було обстежено 200 дітей віком від 6 до 20 років, що перебувають у закритих дитячих колективах (спеціалізованих школах-інтернатах).

Матерiалом для дослідження був слиз із задньої стінки носоглотки, який брали натще або не раніше ніж через 2 години після останнього прийому їжі. Виділення менінгококів проводили за стандартними методиками згідно з Наказом МОЗ України від 15.04.2005 р. № 170 «Про затвердження методичних вказівок з мікробіологічної діагностики менінгококової інфекції та гнійних бактеріальних менінгітів».

Результати дослідження та їх обговорення

За даними Українського центру з контролю та моніторингу захворювань МОЗ України, за останні 2 роки рівень захворюваності на менінгококову інфекцію в країні суттєво не змінився, як і питома вага хворих серед міського та сільського населення. Як і раніше, кількість хворих серед мешканців селищ та сіл дещо перевищувала таку в містах [10]. У віковій структурі захворюваності, як і в минулі роки, переважали діти до 17 років – 81,2%. Зареєстровано 272 випадки, 3,58 на 100 тис. дитячого населення проти 291 випадку в 2014 році, 3,84 на 100 тис. населення. Тобто в 2015 році відбулося незначне зниження – на 6,53%. Діти до 1 року та доросле населення – це дві вікові групи, за рахунок яких торік відбулося зростання захворюваності відповідно на 10,53 та 8,62%.

Під час аналізу статистичних даних захворюваності по Харкову та Харківській області за 2014-2015 роки встановлено, що інтенсивний показник чисельності на 100 тис. населення для Харкова та Харківської області становив 0,92 та 0,84 (2014 р.) і 0,16 та 0,49 (2015 р.). У 2015 році показники були нижчими в порівнянні з показниками 2014 року (табл. 1).

Загальна кількість досліджень з виявлення менінгококу по Харківському регіону за 2015 рік збільшилася майже на 30%, переважно за рахунок профілактичних та досліджень за епідпоказами. Питома вага профілактичних досліджень становила до 20% від усіх.

При діагностичному дослідженні біологічного матеріалу, у т.ч. слизу, крові, ліквору, в 2014 році було виділено 27 штамів N. meningitidis (висіюваність 0,60%) та 76 – інших мікроорганізмів, в 2015 році – 22 штами N. meningitidis (висіюваність 0,46%) та 97 – інших мікроорганізмів. Висіюваність N. meningitidis за епідпоказами при обстеженні контактних осіб в осередках інфекції сягала 0,78% в 2014 р. та 0,21% в 2015 р. При проведенні профілактичних обстежень висіюваність N. meningitidis становила 0,19% в 2014 році та 0,57% в 2015 р. відповідно. Слід зауважити, що обстеження як за епідпоказами, так і з профілактичною метою проходили здорові особи. Цей факт свідчить про доволі високий відсоток менінгоносіїв не тільки в осередках інфекції, але й серед здорового контингенту.

Рисунок. Найпоширеніші серогрупи менінгококів по Харкову та Харківській області

 

Рисунок. Найпоширеніші серогрупи менінгококів по Харкову та Харківській області

Серед штамів, виділених в лабораторіях області, превалюють менінгококи серогрупи В – 62,5%, штами серогрупи А становлять 29,2%, серогрупи Y – 8,3%. Штами менінгококів, що не піддаються серогрупуванню, становлять 16,7% від усіх виділених (рисунок).

За даними ВООЗ, найбільш високий рівень захворюваності на менінгококову інфекцію спостерігається в країнах «менінгітного поясу» – в Африці, де домінує менінгокок серогрупи А і показник коливається від 100-800 на 100 тис. населення за рік при летальності до 20%. Серогрупи В і С домінують переважно в інших країнах і на континентах, де захворюваність дорівнює 1-3 на 100 тис. населення. Так, в європейських країнах частота менінгітів, викликаних менінгококом серогрупи В, становить 62-85%, менінгококом серогрупи А – 2-4%, менінгококом серогрупи С – 11-32% [1, 2, 4].

Наші дані збігаються з даними ВООЗ стосовно європейських країн за тенденцією частоти виявлення менінгококів групи В, але перевищують статистичні показники ВООЗ щодо групи А. Крім того, з кожним роком підвищується питома вага менінгококів, що не піддаються серотипуванню. На нашу думку, це свідчить на користь того, що патогени змінюють серологічні властивості в процесі адаптації.

З метою вивчення фонових показників поширеності здорового бактеріоносійства менінгококів у закритих колективах було обстежено групу з 200 здорових осіб – дітей та молодих людей віком від 6 до 20 років, що перебувають в закритих колективах (спеціалізованих школах-інтернатах). Розподіл обстежених за віковими групами та висіюваністю нейсерій представлено в таблиці 2.

Висіюваність менінгококів (N. meningitidis) серед обстежених осіб становила 2,5%, кількість виділених штамів – 5. Були виділені також непатогенні нейсерії – до 85% від усіх досліджень, з них N. mucosa становила 60%, N. sicсa – 18%, N. сataralis – 7% (див. табл. 2). Отже, найбільшу висіюваність серед нейсерій показала N. mucosa, яка є представником нормальної мікрофлори носоглотки, непатогенним видом нейсерій, що не викликають захворювання на менінгококову інфекцію.

Найбільш незахищеними виявились діти віком 6-7 років (1% носіїв). У групі молодих людей віком від 15 до 20 років менінгококи виділені не були. Скоріш за все, це пояснюється більш слабким імунітетом у маленьких дітей, які частіше хворіють на гострі респіраторні інфекції, включаючи вірусні, адже з літературних джерел відомо, що генералізовані форми менінгококової інфекції частіше виявляють у пацієнтів після перенесеного грипу, вітряної віспи, у осіб з хронічними захворюваннями носоглотки. Найчастіше генералізоване захворювання у дітей віком до 5 років спричиняють менінгококи групи В, збудники групи С виділяють переважно у дітей віком від 4 до 14 років [8-10]. В наших дослідах усі виділені штами не піддавалися серогрупуванню.

Окрім менінгококів та непатогенних нейсерій, у 15% обстежених дітей виявлено грампозитивні коки, більшість з яких були ідентифіковані як Staphylo­coccus aureus та S. epidermidіs. Такі результати збігаються з даними інших дослідників щодо інтенсивності колонізації умовно патогенними мікроорганізмами хворих на бактеріальний менінгіт та контактних осіб, а в нашому випадку – у носіїв [15, 16].

Висновки

За результатами проведеної роботи встановлено:

1. Захворюваність по країні на менінгококову інфекцію упродовж 2014-2015 рр. суттєво не змінилася, водночас інтенсивний показник чисельності хворих на 100 тис. населення для Харківського регіону знизився в 2,7 разу. Серед штамів, виділених від хворих, превалювали менінгококи серогрупи В – 62,5%, а при профілактичних дослідженнях – штами, що не піддавалися серогрупуванню.

2. Згідно з поставленою метою було обстежено 200 здорових дітей та молодих людей, виявлено 2,5% носіїв менінгококової інфекції, які підлягають етіотропній санації.

3. Незважаючи на стабільний рівень захворюваності населення на менінгококову інфекцію останніми роками та враховуючи циклічність підвищення захворюваності кожні 4-6 років, вкрай важливо проводити профілактичні обстеження в дитячих колективах для здійснення контролю за рівнем носійства та своєчасної санації менінгококоносіїв.

Перспективи подальших досліджень

Бактеріологічний та епідеміологічний аналіз поширення менінгококової інфекції є необхідними складовими в здійсненні контролю за рівнем носійства серед здорового населення та своєчасної санації менінгококоносіїв. Для запобігання генералізованим формам захворювання (переважно у дітей) та елімінації осередків інфекції необхідно розширювати планові профілактичні обстеження дитячих колективів.

Список літератури

1. Мохорт Г.А, Колесніков М.М., Глушко-Маківська А.П Смертність від менінгококової інфекції в країнах європейського регіону ВООЗ // Сучасні проблеми епідеміології, мікробіології, гігієни та туберкульозу: зб. наук. праць щорічної 12-ї наук.-практ. конф., м. Львів, 21-22 травня 2015 р. − Вип. 12. – С. 78-80.

2. Meningococcal meningitis [Ел. ресурс] / WHO, Fact. sheet № 141, Updated February 2015. – htth: //www. who int/mediacentre/fact sheets/fs. 141

3. «Meningococcal / Prevention / CDC». www.cdc.gov. Retrieved 2016-04-17.

4. Bacteria Meningitidis: Global Status – 2016 edition. Stephen Berger, 644.

5. Francisco de Assis Aquino Gondim, Niranjan N. Singh. Meningococcal Meningitis. Updated: Jun 15, 2016. The National Meningitis Association.

6. Мохорт, Г.А., Колесніков М.М., Глушкевич Т.Г. Етіологія гнійних бактеріальних менінгітів в Україні // Епідеміологічні дослідження в клінічній та профілактичній медицині: досягнення та перспективи: матеріали науково-практичної конференції з міжнародною участю, присвяченої 210-й річниці Харківського національного медичного університету та 85-річчю кафедри епідеміології, Харків: «Щедра садиба плюс», 2015. – С. 176-178.

7. Тарасюк О.О., Мота Б.Є., Малахов В.К. та ін. Віковий розподіл хворих на гнійний бактеріальний та серозний менінгіти // Сучасні проблеми епідеміології, мікробіології, гігієни та туберкульозу: зб. наук. праць щорічної 12-ої наук.-практ. конф., м. Львів, 21-22 травня 2015 р. − Вип. 12. – С. 89-91.

8. Хаертынов Х.С., Мингажева Р.И., Зиятдинова Л.М. и др. Менингиты у детей раннего возраста // Практическая медицина. – 2014. – № 7 (83). – С. 81-85.

9. Волоха А.П. Лікування і профілактика бактеріальних менінгітів у дітей // Современная педиатрия. – 2013. – № 6 (54). – С. 143-149.

10. Інформаційний бюлетень про стан інфекційної захворюваності в Україні [Ел. ресурс] / Офіційний веб-сайт Державної санітарно-епідеміологічної служби України – Режим доступу: http://www.dsesu.gov.ua/ua/sanepidsituatsiya/infektsiini-zakhvoriuvannia.

1. Лобзин Ю.В., Пилипенко В.В., Резванцев М.В. Ранний прогноз при бактериальных гнойных менингитах // Журнал инфектологии. – 2011. – Т. 3, № 1. – С. 53-59.

2. Колоскова О.К., Іванова Л.А., Марусик У.І., Бєлашова О.В. Менінгококова інфекція (Infectio Meningococciea). Частина 2 // Актуальная инфектология. – 2014. – № 1. – С. 62-66.

3. Костюкова Н.Н., Бехало В.А.От безвредного носительства к гнойному менингиту // Эпидемиология и инфекционные болезни. Актуальные вопросы. – 2013. – № 2. – С. 6.

4. Мохорт, Г.А. Стратегія протидії менінгококовій інфекції // Науково-практична конференція «Інфекційні хвороби сучасності: етіологія, епідеміологія, діагностика, лікування, профілактика, біологічна безпека», присвячена щорічним «Читанням» пам’яті академіка Л.В. Громашевського, м. Київ, 15-16 жовтня 2015 року: матеріали конференції – Київ, 2015. – С. 52-53.

5. Тарасюк О.О., Мота Б.Є., Левицька Л.Р. та ін. Особливості мікроценозу слизової оболонки носоглотки у хворих на гнійний бактеріальний менінгіт та у контактних осіб з вогнища інфекції // Сучасні проблеми епідеміології, мікробіології, гігієни та туберкульозу: зб. наук. праць щорічної 12-ї наук.-практ. конф., м. Львів, 21-22 травня 2015 р. − Вип. 12. – С. 93-95.

6. Тарасюк О.О., Мота Б.Є. Левицька Л.Р. та ін. Дисбіотичні зрушення верхніх дихальних шляхів у хворих на гнійний бактеріальний менінгіт та контактних осіб // Сучасні проблеми епідеміології, мікробіології, гігієни та туберкульозу: зб. наук. Праць щорічної 12-ї наук.-практ. конф., м. Львів, 21-22 травня 2015 р. − Вип. 12. – С. 91-93.