Ефективність та безпечність використання препарату Комбіспазм у хворих з больовим синдромом різного генезу

Кожна людина у своєму житті відчувала біль, що супроводжувався негативними емоційними переживаннями. Досить часто біль виконує сигнальну функцію, попереджає організм про небезпеку та захищає його від можливих надмірних уражень. Такий біль має назву фізіологічного. За сприйняття, проведення та аналіз больових сигналів в організмі відповідають певні нейрональні структури ноцицептивної системи, які входять до складу сомато-сенсорного аналізатора. Тому біль можна розглядати як одну з сенсорних модальностей, необхідну для нормальної життєдіяльності та таку, що попереджає про шкідливі впливи.

Міжнародною асоціацією з вивчення болю (International Association for the Study of Pain) це відчуття визначається як «сенсорний чи емоційний процес, пов’язаний з ушкодженням тканин чи описуваний в цих термінах» [1]. Біль – найчастіша причина, що змушує хворих звертатися до медичного працівника. За рік в США реєструється близько 40 млн візитів до лікаря з приводу скарг на біль, що виник уперше [2]. Суспільство витрачає значні кошти на усунення болю. Так, у США прямі та непрямі медичні витрати, спричинені тими чи іншими больовими синдромами, становлять близько 4 млрд доларів.

Гострий та хронічний біль слід розглядати як найактуальнішу проблему охорони здоров’я. Близько 64 млн людей щорічно страждають від болю, який спричинений травмою, а ще 20 млн – від болю, пов’язаного з хірургічними маніпуляціями, причому в багатьох людей наявний неконтрольований післяопераційний біль [3]. Біль –суб’єктивне відчуття, і хворий часто не може описати його. Проблема ускладнюється ще й широкою індивідуальною варіабельністю відчуттів. У одного пацієнта реакція на больовий подразник може варіюватися в широкому діапазоні в залежності від ситуації. Хворий може надавати болю різного значення, і це може суттєво впливати на ступінь страждання та переносимість больових відчуттів [4].

Залежно від провідного етіопатогенетичного механізму, розрізняють такі види болю:

• ноцицептивний (соматогенний), пов’язаний із подразненням больових рецепторів шкіри, м’язів, суглобів та кісток;
• вісцеральний (біль внутрішніх органів);
• спастичний біль (головний біль спастичного походження);
• невропатичний (неврогенний), зумовлений первинною дисфункцією або пошкодженням структур нервової системи;
• комплексний регіонарний больовий синдром, який раніше визначався як «симпатико-залежний біль» [5].

Біль, зокрема той, що супроводжується спастичними реакціями, є найчастішим симптомом багатьох захворювань (рис. 1).

Препарати, що нівелюють спазм, усувають ноцицептивний осередок збудження у внутрішніх органах, чим досягають знеболювального ефекту. Загалом, спазм – це мимовільне тонічне скорочення м’яза або групи м’язів (судоми). Розрізняють спазм поперечно-смугастих (скелетних) м’язів (наприклад, при деяких паралічах) та гладеньких м’язів – судинної стінки (головний біль), бронхів (при бронхіальній астмі), стравоходу (кардіоспазм), кишечника тощо [6].

Загальні принципи лікування болю передбачають клінічну оцінку стану нейрофізіологічних і психологічних компонентів ноцицептивної та антиноцицептивної систем, а також дію на всі рівні організації цієї системи [7-9]:

– усунення джерела болю і відновлення пошкоджених тканин;

– вплив на периферичні компоненти болю – соматичні (усунення запалення, набряку та ін.) і нейрохімічні стимулятори больових рецепторів; при цьому найбільш виразний ефект виявляють препарати, що впливають на синтез простагландинів (ненаркотичні анальгетики, нестероїдні протизапальні засоби) і концентрацію речовини P, яка забезпечує зниження в терміналях волокон проведення больової імпульсації;

– гальмування проведення больової імпульсації по периферичних нервах та у вузлах (введення місцевих анестетиків, алкогольна і фенолова денервація, перерізання периферичних нервів, ганглійектомія);

– вплив на процеси, що відбуваються в задніх рогах спинного мозку.

Окрім аплікацій препаратів стручкового перцю, що знижують концентрацію серотоніну в задніх рогах, використовують низку інших способів терапії:

– введення опіатів системно або локально (епідурально або субдурально), що забезпечує посилення енкефалінергічного гальмування больової імпульсації;

– електростимуляція та інші методи фізичної стимуляції (фізіопроцедури, акупунктура, черезшкірна електронейростимуляція, масаж тощо), що викликають гальмування ноцицептивних нейронів заднього рогу шляхом активації енкефалінергічних нейронів;

– застосування препаратів, що впливають на ГАМК-ергічні структури;

– застосування протисудомних препаратів (карбамазепін, ламотриджин, вальпроати і бензодіазепіни), що гальмують проведення нервових імпульсів по чутливих нервах і мають агоністичну дію щодо ГАМК-ергічних рецепторів нейронів задніх рогів і клітин ядра спиномозкового шляху трійчастого нерва. Ці препарати особливо ефективні при невралгіях;

– застосування препаратів – агоністів α2-адренорецепторів (клонідин);

– використання блокаторів зворотного захоплення серотоніну, що підвищують концентрацію цього нейротрансміттера в ядрах ретикулярної формації мозкового стовбура, з яких починаються низхідні гальмівні шляхи, що впливають на інтернейрони заднього рогу (флуоксетин, амітриптилін);

– вплив на психологічні (і одночасно на нейрохімічні) компоненти болю із застосуванням психотропних фармакологічних препаратів (антидепресанти, транквілізатори, нейролептики), використання психотерапевтичних методів;

– усунення симпатичної активації при відповідних хронічних больових синдромах (симпатолітичні засоби, симпатектомія).

Терапія болю ґрунтується на застосуванні чотирьох основних класів препаратів: опіатів, нестероїдних протизапальних препаратів, простих і комбінованих анальгетиків [10, 39]. Для усунення вираженого больового синдрому використовуються опіатні анальгетики: морфіну гідрохлорид, бупренорфін, буторфанол, меперидин, налбуфін та ін.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ) – одна з найчастіше вживаних груп лікарських препаратів. «Популярність» НПЗЗ пояснюється тим, що вони мають протизапальний, анальгезуючий і жарознижувальний ефекти [12, 13].

Механізм дії НПЗЗ пов’язаний зі здатністю інгібувати циклооксигеназу, що зумовлює зниження біосинтезу простаноїдів (простагландинів і тромбоксану) [14, 15]. Вважають, що існує принаймні три ізоформи циклооксигенази — 1, 2 та 3 типів. Циклооксигеназа-1 (ЦОГ-1) продукується в звичайних умовах і регулює синтез в організмі простаноїдів. Продукція циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) значною мірою індукується процесом запалення. Циклооксигеназа-3 (ЦОГ-3) експресується в головному мозку, впливає на синтез простагландинів, розвиток болю та лихоманки, однак, на відміну від інших ізоформ, не впливає на розвиток запалення [16]. Тому доцільним є застосування речовин, що впливають на різні типи циклооксигенази [17].

Центральний компонент у болезаспокійливій дії цієї групи препаратів не виключений. Це підтверджується на прикладі парацетамолу, в якого периферичний компонент (протизапальні властивості) практично відсутній, а болезаспокійливий ефект виражений достатньою мірою. І в цьому випадку має значення пригнічення синтезу простагландинів, які утворюються в ЦНС. Очевидно, при цьому порушується тільки проведення больових стимулів в аферентних шляхах без впливу на психічний компонент болю і його оцінку [18].

Було висловлено припущення, що механізм болезаспокійливої дії НПЗЗ поряд з основним протизапальним та помірним самостійним анальгетичним ефектами опосередковується також спазмолітичною активністю [33]. Показано, що нестероїдні протизапальні засоби вважаються найефективнішими при лікуванні ниркових кольок. Механізм дії цих протизапальних засобів пов’язаний з інгібуванням синтезу простагландинів у нирках, що призводить до зменшення ниркової циркуляції крові і, відповідно, діурезу, що, безумовно, сприяє зниженню тиску в нирковій мисці та сечівнику [19].

У літературних джерелах є дані щодо впливу кеторолаку на гладеньку мускулатуру. Показано, що інгібування препаратом скоротливої активності сечівників мурчаків є дозозалежним у порівнянні з контрольним спазмогеном. Встановлено, що локальний прийом кеторолаку в дозі 1 нмоль – 1 кмоль є доцільним під час лікування сечокам’яної хвороби зі значним зниженням ризику класичних побічних ефектів, характерних для НПЗЗ [20, 38].

Відомо, що метамізол викликає розслаблення гладеньком’язового шару грудної аорти кроля, ступінь якого залежить від дози та експозиції. Попередній спазм сегментів аорти викликали фенілефрином. Встановлено, що релаксуюча дія метамізолу не залежить від наявності ендотеліального шару судин. При цьому тетраетиламоній (інгібітор калієвих каналів, що активуються кальцієм), глібенкламід (АТФ-залежний інгібітор калієвих каналів), індометацин (інгібітор ЦОГ) та метиленовий синій (розчинний інгібітор гуанілатциклази) взагалі не вплинули на розслаблювальний ефект метамізолу щодо сегментів грудної аорти кролів. До того ж, якщо передскорочення досліджуваних сегментів замість фенілефрину проводилося калію хлоридом, метамізол не викликав розслаблення гладенької мускулатури. Оубаїн (Ouabain) – інгібітор АТФ-залежного Na⁺-К⁺-насосу – продемонстрував залежний від дози інгібувальний ефект щодо релаксуючої дії метамізолу. Однак за умови відсутності К⁺ (що є альтернативним засобом блокування АТФ-залежного Na⁺-K⁺-насосу) не спостерігалося пригнічення спазмолітичної дії метамізолу. Встановлено, що розслаблювальний ефект метамізолу забезпечується одним із продуктів його вільного метаболізму (можливо, 4-метиламіноантипірином) [21].

Дані щодо спазмолітичних властивостей НПЗЗ можуть бути використані в терапії ниркової кольки (антидіуретичний, анальгезуючий та протизапальний ефекти також доповнюються потенційними спазмолітичними властивостями НПЗЗ) та інших спастичних станів гладеньком’язових внутрішніх органів. Крім того, використання селективних інгібіторів ЦОГ-2 може мати суттєве клінічне значення, оскільки ці препарати (на рівні неселективних) знижують скоротливу активність гладеньких м’язів і, насамперед, мають значно меншу кількість побічних ефектів [34, 35].

Лікувальний ефект спазмолітиків опосередковується впливом на механізми м’язового скорочення. Розслаблення гладеньком’язових клітин сприяє зниженню тонусу стінки порожнинного органу, а зменшення внутрішньопросвітьного тиску усуває відчуття болю.

Спазмолітичні засоби (грецьк. spasmos спазм, судома + lysis звільнення, позбавлення) – лікарські засоби, що усувають спазм гладенької мускулатури внутрішніх органів [6].

Міотропні спазмолітичні засоби знижують тонус гладеньком’язових органів шляхом прямого впливу на біохімічні процеси в гладеньком’язових клітинах in vitro, тобто вони знижують тонус всіх гладеньком’язових органів (органів черевної порожнини, судин, бронхів і т. д.). В умовах цілого організму окремі групи цих засобів проявляють афінітет до окремих гладеньком’язових органів і тому використовуються переважно як певні фармакологічні агенти (наприклад, як антигіпертензивні або бронхолітичні засоби, болезаспокійливі засоби при болю спастичного характеру, супутній патології органів черевної порожнини тощо) [22].

Периферична дія неселективних міотропних спазмолітичних лікарських засобів розвивається за рахунок декількох механізмів. Один із них пов’язаний з інгібуванням фосфодіестерази, збільшенням внутріклітинного циклічного аденозинмонофосфату (цАМФ) або зменшенням внутріклітинного циклічного гуанідинмонофосфату (цГМФ). Ці циклічні нуклеотиди є вторинними месенджерами для гладеньком’язових клітин різних органів (гладенької мускулатури шлунково-кишкового тракту, трахеї, бронхів, матки, сечоводів, судин тощо) [23]. Імовірно, цАМФ у гладеньком’язових клітках судин активує депонування кальцію в саркоплазматичному ретикулумі, знижуючи скоротливість клітини, а цГМФ, навпаки, збільшує вільний пул кальцію в клітині, стимулюючи його вихід із внутріклітинного депо, що призводить до підвищення утворення актоміозинових комплексів і скорочення стінок судин. Крім цАМФ та цГМФ, у реалізації спазмолітичного ефекту препаратів бере участь кальмодулін, цитоплазматичний Ca²⁺-модулюючий білок. Кальмодулін функціонує як необхідний медіатор дії іонів Ca²⁺ в Ca²⁺-залежних внутрішньоклітинних процесах: при збільшенні концентрації іонів Ca²⁺ в стимульованій клітині кальмодулін зв’язує їх, що призводить до конформаційної зміни молекули кальмодуліну і вона набуває здатності взаємодіяти з актин-міозіновою скоротливою системою [24].

Вибір препарату для фармакологічної корекції болю спастичного характеру в певній клінічній ситуації проводиться з урахуванням специфіки, локалізації і особливостей ефектів окремих представників ряду спазмолітиків. Так, основними препаратами для клінічного використання з метою зменшення і усунення больового синдрому при захворюваннях стравоходу, підшлункової залози, кишківника є міотропні спазмолітики (дротаверин, папаверин), а при головному болю – антихолінергічні засоби (дицикломіну гідрохлорид, пірензепін, бутилскополамін, платифілін, метацин); за необхідності терапія доповнюється анальгетиками [25].

При патологічних станах жовчовивідної системи, зумовлених спазмом гладенької мускулатури жовчного міхура, протоків та сфінктерів, також на першому місці за використанням стоїть група міотропних спазмолітиків (мебеверин [Дуспаталін], магнію сульфат). Препаратами другого ряду є антихолінергічні лікарські засоби (дицикломін, бутилскополамін [Бускопан, Бускопан плюс, Спазмобрю]) [26].

При розробці плану фармакотерапії болю слід виходити з декількох ключових принципів (рис. 2):

– принцип індивідуального підходу (дози, спосіб введення, лікарську форму необхідно призначати індивідуально з урахуванням інтенсивності болю й контролю прояву можливих побічних ефектів);

– «принцип сходів», або ступеневе знеболювання (якщо ефективність препарату знижується, то слід переходити до призначення сильнішого анальгетика);

– принцип своєчасності введення (інтервал між введеннями лікарських засобів повинен визначатися відповідно до ступеня тяжкості болю й фармакокінетичних особливостей дії препарату та його лікарської форми; препарат треба вводити регулярно, щоб запобігти появі болю, а не усувати його після виникнення);

– принцип адекватного способу введення (перевагу слід віддавати пероральному прийому препарату; за можливості, уникати внутрішньом’язових ін’єкцій через їх болючість, особливо в педіатричній практиці) [27].

Існують такі правила призначення анальгетиків [28]:

– варто уникати одночасного застосування декількох препаратів, що належать до однієї групи;

– за відсутності терапевтичного ефекту від застосування будь-якого анальгетика потрібно збільшити його дозу або перейти до використання сильнішого засобу;

– іноді для посилення анальгетичного ефекту використовується комбінація наркотичних та ненаркотичних анальгетичних препаратів;

– не слід призначати хворим, що страждають від хронічного болю, препарати «на вимогу», оскільки такий підхід пов’язаний з необхідністю застосування значної кількості лікарських препаратів і має негативний психологічний ефект;

– під час лікування анальгетиками треба одночасно приділяти увагу попередженню розвитку й терапії можливих побічних проявів обраних препаратів.

Анальгетичний ефект виявляється в багатьох групах лікарських препаратів: спазмолітиках, холіноблокаторах, препаратах для наркозу та ін.

Як зазначалося, вибір препарату для фармакологічної корекції болю спастичного характеру в певній клінічній ситуації проводиться з урахуванням специфіки, локалізації та особливості ефектів окремих представників ряду спазмолітиків. Зауважимо, що деякі неселективні міотропні спазмолітики проявляють анальгетичну дію, не пов’язану з їх антиспастичною активністю [29]. Так, виражена анальгетична дія дротаверину проявлялася при проведенні хірургічних операцій. Комбінація метамізолу натрію, діазепаму та дротаверину за анальгетичною активністю була зіставною з промедолом. В експерименті на тваринах дротаверин за анальгетичною активністю переважав метамізол натрію.

У дітей найчастіше застосовується комбінація метамізолу, димедролу й папаверину («трійчатка»). Така комбінація створена для посилення анальгетичного ефекту на фоні зменшення побічних проявів її складових за рахунок зменшення їх дозувань. Однак, використовуючи в педіатрії трьохкомпонентну комбінацію, слід врахувати протипоказання для застосування кожного з інгредієнтів [30].

Існує велика кількість комбінованих лікарських засобів на основі анальгетиків та спазмолітиків [36, 37]. Одним із провідних є Комбіспазм (парацетамол і дицикломіну гідрохлорид) – комбінований препарат, що належить до групи анальгетичних та спазмолітичних засобів. Парацетамол має анальгетичну, жарознижувальну та незначну протизапальну дію. Другий компонент – дицикломіну гідрохлорид – третинний амін, що проявляє відносно слабку невибіркову М-холіноблокувальну та пряму міотропну спазмолітичну активність щодо гладенької мускулатури внутрішніх органів. У терапевтичних дозах спричиняє ефективне розслаблення гладеньких м’язів і не супроводжується ефектами, характерними для атропіну. Комбіноване поєднання компонентів препарату забезпечує взаємне посилення їх фармакологічної дії, що виражається в полегшенні болю, розслабленні гладеньких м’язів, зниженні підвищеної температури тіла. Показаннями до застосування є помірно виражений больовий синдром при спазмах гладенької мускулатури внутрішніх органів: ниркова колька, спазми сечоводу і сечового міхура, кишкова, жовчна кольки, дисменорея та інші спастичні стани внутрішніх органів. Може бути використаний для короткочасного симптоматичного лікування при болях у суглобах, невралгії, ішіалгії, міалгії. Як допоміжний засіб може застосовуватися для зменшення болю після хірургічних і діагностичних втручань. За необхідності препарат може бути використаний для зниження підвищеної температури тіла при застудних та інших інфекційно-запальних захворюваннях [31, 32].

Таким чином, незважаючи на значну кількість препаратів, досить актуальною проблемою залишається розробка і вивчення нових та перспективних комбінацій, спрямованих на досягнення максимально виражених основних фармакотерапевтичних ефектів – анальгетичного, спазмолітичного, протизапального. Виявлення нових властивостей відомих груп лікарських засобів дасть змогу запобігти поліпрагмазії, а їх комбінування в одній лікарській формі може бути корисним для раціоналізації знеболювальної фармакологічної терапії.

Метою дослідження було вивчення безпеки і ефективності препарату Комбіспазм, таблетки по 500 мг парацетамолу, 20 мг дицикломіну гідрохлориду (виробництва «Synmedic Laboratories», Індія) при лікуванні у пацієнтів з больовим синдромом різного генезу.

Завдання дослідження – поліпшити якість життя пацієнтів з больовим синдромом різного генезу, який супроводжується запаленням та спазмом; показати доцільність, безпечність та переваги використання комбінованого препарату Комбіспазм у клінічній практиці терапевтів, гінекологів та інших спеціалістів.

Пацієнти і методи

Критеріями включення у дослідження була відповідність хворих таким вимогам:

• вік від 18 до 70 років;
• наявність головного болю, вегето-судинна дистонія за гіпертонічним типом;
• вегето-судинна дистонія за змішаним типом; менструальний біль;
• дискінезія жовчних протоків;
• спастичний біль у кишечнику.

Критеріями невключення у дослідження були такі характеристики:

• вік пацієнтів до 18 та після 70 років;
• гіперчутливість до парацетамолу та дицикломіну гідрохлориду;
• порушення кровотворення нез’ясованої етіології;
• виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки;
• деструктивно-запальні захворювання кишківника у фазі загострення;
• обстипація;
• гіпотонія (АТ < 100/70);
• вагітність та лактація;
• психічні розлади;
• небажання співпрацювати у проведенні дослідження;
• важка печінкова та ниркова недостатність.

Дослідження проводили на базі клініки кафедри терапевтичної стоматології Державного закладу (ДЗ) «Дніпропетровська медична академія МОЗ України» («ДМА МОЗУ»), у відділенні ортопедії № 2 Обласної клінічної лікарні ім. І. Мечникова м. Дніпропетровська, клініки кафедри гастроентерології факультету підвищення кваліфікації ДЗ «ДМА МОЗУ», клінічних баз кафедри акушерства та гінекології ДЗ «ДМА МОЗУ», на базі Рівненської обласної клінічної лікарні та Навчально-науково-лікувального комплексу ДЗ «Кримський медичний університет ім. С.І. Георгієвського МОЗУ».

У дослідженні брали участь 300 пацієнтів віком від 18 до 70 років із больовим синдромом різного генезу. Досліджуваний препарат Комбіспазм пацієнти приймали перорально по 1-2 таблетки 1-4 рази на добу залежно від інтенсивності болю. Тривалість курсу лікування препаратом Комбіспазм зазвичай становила 3 доби, за необхідності термін лікування визначали індивідуально залежно від стану та реакції хворого (продовжували до 5 діб або скорочували до 1 доби при стійкому позитивному ефекті).

У клінічних дослідженнях оцінювали як основні, так і другорядні показники, а саме:

• дані анамнезу (скарги);
• результати спеціальних методів досліджень:

– огляд хворих (визначення рівня болю за візуально-аналоговою шкалою [ВАШ], оцінка позитивної клінічної динаміки);

– дослідження крові (загальний аналіз крові, біохімічний аналіз крові (аланінамінотрансфераза, аспартатамінотрансфераза, білірубін);

– загальний аналіз сечі;

– аналіз калу на приховану кров.

Переносимість препарату оцінювали на підставі суб’єктивних симптомів і відчуттів, про які повідомляли пацієнти та на основі об’єктивних даних. Переносимість препарату оцінювали за об’єктивними даними пацієнтів (за суб’єктивними відчуттями) у балах.

Оцінку безпеки та вираженості побічних реакцій Комбіспазму характеризували в балах за такою шкалою:

5 балів – немає побічних реакції;

4 бали – спостерігаються незначні побічні реакції, що не завдають серйозної шкоди пацієнту і не потребують відміни препарату;

3 бали – є побічні реакції, що впливають на стан пацієнта, але не потребують відміни препарату;

2 бали – має місце небажана побічна реакція, що призводить до значного негативного впливу на стан хворого, і це вимагає скасування препарату;

1 бал – побічна реакція, що вимагає скасування препарату і застосування додаткових медичних заходів.

Результати

Результати аналізу та узагальнення отриманих клінічних даних представлені в таблицях

і

.

При вивченні фармакоепідеміологічного профілю безпеки та ефективності у пацієнтів із захворюваннями зубів та ясен, які супроводжуються болем, хворі приймали препарат Комбіспазм перорально, запиваючи невеликою кількістю рідини (200 мл), по 1-2 таблетки від 1 до 4 разів на добу залежно від інтенсивності болю. Середня тривалість лікування препаратом Комбіспазм становила 3 доби, за необхідності термін лікування визначали індивідуально залежно від стану та реакції хворого: курс міг бути збільшений до 5 діб або зменшений до 1 доби при стійкому позитивному ефекті. У дослідженні брали участь 27 пацієнтів віком від 23 до 52 років із больовим синдромом різного генезу: І група — 8 пацієнтів з загостренням хронічного генералізованого пародонтиту; ІІ група – 7 пацієнтів з гострим хронічним верхівковим парадонтитом або його загостренням; ІІІ група – 5 пацієнтів з больовою реакцією після пломбування кореневих каналів; ІV група – 5 пацієнтів з виразковим ураженням ясен та слизової оболонки порожнини рота (виразково-некротичний гінгівостоматит, багатоформна ексудативна еритема); V група – 2 пацієнти відмовилися від лікування препаратом.

Для 25 пацієнтів тривалість лікування препаратом Комбіспазм становила: 2 дні – у 2 (8%), 3 дні – у 10 (40%), 4 дні – у 10 (40%) та 5 днів – у 3 (12%) осіб.

Згідно з даними протоколу, під час оцінки безпеки й переносимості досліджуваного препарату брали до уваги суб’єктивні відчуття учасників клінічного дослідження, загальні клінічні дані, стоматологічний статус та результати лабораторних показників. Вивчення безпеки та переносимості препарату Комбіспазм проводилося на 3 день після початку його прийому і наприкінці курсу прийому препарату, якщо тривалість лікування перевищувала 3 дні.

На 1 день лікування в одного хворого з 25 учасників дослідження виникла незначна нудота, яка зникла на наступний день без будь-яких наслідків. Це явище було тимчасовим і розцінювалося як несприятливий побічний ефект легкого ступеня вираженості, що може бути спричинений прийомом препарату Комбіспазм. Треба зазначити, що сам хворий пов’язував нудоту з неможливістю повноцінного харчування. Додаткові медикаментозні заходи щодо купірування нудоти не проводилися і препарат не відмінявся. Інших скарг, не пов’язаних з основною патологією, хворі не пред’являли.

Аналіз отриманих результатів показав, що препарат Комбіспазм при прийомі протягом 3-5 діб у рекомендованих дозах (1 табл. 2-3 рази на добу, в окремих важких випадках до 4 разів на добу) при стоматологічних захворюваннях з больовим та запальним компонентом, не викликає істотних побічних ефектів і переноситься хворими дуже добре та добре (відповідно до рекомендованих оціночних критеріїв).

При вивченні профілю ефективності та безпеки препарату Комбіспазм у пацієнтів із больовим синдромом після ортопедо-травматологічних втручань пацієнти приймали досліджуваний лікарський засіб перорально по 1 таблетці 2-3 рази на добу, починаючи з дня операції. Тривалість лікування становила 3 дні.

У дослідження були включені 25 пацієнтів (18 чоловіків і 7 жінок), які проходили оперативне лікування у відділенні ортопедії № 2 в Обласній клінічній лікарні ім. Мечникова м. Дніпропетровська. Вік хворих варіював від 25 до 62 років, середній вік пацієнта становив 35,3 року. На підставі клінічних та рентгенологічних даних обстеження гонартроз другої стадії було виявлено у 7 осіб (28%), застаріле пошкодження менісків колінного суглоба – у 11 осіб (44%), пошкодження меніска в поєднанні з розривом передньої хрестоподібної зв’язки було діагностовано у 3 хворих (12%), у 3 пацієнтів були зрощені переломи щиколоток після металоостеосинтезу (12%), у одного пацієнта (4%) виявлено адгезивний капсуліт при артрозі плечового суглоба.

Оцінка ефективності препарату показала, що в більшості випадків було досягнуто бажаного ефекту. Так, висока ефективність Комбіспазму виявлена в 84% спостережень, помірна ефективність (в основному в пацієнтів з гонартрозом, артрозом плечового суглобу) – в 16% випадків.

Препарат переважно добре переносився пацієнтами, лише в одному випадку у пацієнтки на третій день лікування з’явилася сухість у роті. Останнє спостереження розцінено як клінічно незначуще явище і не пов’язане з досліджуваним препаратом. Таким чином, згідно з вищезгаданими критеріями, в 96% спостережень переносимість препарату оцінена як «добра» і в 4% випадків як «задовільна». При цьому в жодного пацієнта не виявлено небажаних змін, спричинених прийомом досліджуваного лікарського засобу.

До фармакоепідеміологічного дослідження профілю безпеки та ефективності лікарського препарату Комбіспазм у пацієнтів з больовим синдромом при синдромі подразненої кишки було залучено 23 хворих (7 чоловіків, 16 жінок) віком 31-70 років (середній вік становив 49,0 років). Усі хворі приймали Комбіспазм згідно з протоколом дослідження по 1 таблетці двічі на добу протягом 3 діб.

Загальна оцінка ефективності терапії засвідчила, що у 13 (56%) хворих відзначалась висока ефективність препарату, у 5 (22%) – задовільна ефективність та у 5 (22%) – низька.

Побічні ефекти реєструвалися щоденно відповідно до дизайну дослідження. Серед побічних ефектів, що спостерігалися у хворих, були такі: головний біль у скронях, тахікардія, біль в очах, погіршення загального стану. Загалом побічні ефекти мали місце лише в 2 (9%) пацієнтів, які були залучені до дослідження. Одна хвора, у якої виявлено тахікардію та біль в очах, передчасно припинила брати участь у дослідженні через побічні ефекти. Таким чином, можна засвідчити, що у 91% була добра переносимість препарату, у 1 (4,5%) – задовільна, у 1 (4,5%) – погана.

Фармакоепідеміологічне дослідження профілю безпеки та ефективності лікарського препарату Комбіспазм у пацієнток із больовим синдромом при первинній альгодисменореї проведено за участю 25 жінок віком від 18 до 25 років. Препарат призначали терапевтичним курсом 1-2 таблетки 1-4 рази на добу протягом 3 діб. На тлі прийому препарату Комбіспазм зниження ступеня тяжкості болю при менструації спостерігали в 92% пацієнток, у тому числі високу ефективність знеболення – у 20 (80%) жінок, задовільну – в 3 (12%). Не було досягнено ефекту в 2 (8%) жінок. З’ясовано, що обрані режими застосування досліджуваного лікарського засобу не впливають негативно на систему крові, травлення, функцію печінки та нирок, основні лабораторні показники крові та сечі. Окремі незначні побічні дії препарату Комбіспазм були прогнозовані і траплялись не часто: сухість шкіри та слизової оболонки рота – у 12%, шкірні висипання – у 4%, нудота – у 4% випадках. Комбіспазм може бути рекомендований для застосуtr Пацієнти і методи вання в медичній практиці при лікуванні первинної альгодисменореї як досить ефективний та безпечний препарат.

Вивчення ефективності та безпеки препарату Комбіспазм у хворих з больовим синдромом різного генезу було проведено на 200 хворих у віці від 18 до 65 років. Найчастіше Комбіспазм використовувався у дозі 1 таблетка 2 рази на добу протягом трьох діб. Тривалість терапії коливалася від 1 (1% хворих) до 5 днів (12% пацієнтів). Найбільш ефективним препарат виявився при його застосуванні протягом 3 днів, а саме у 51% хворих.

У пацієнток з болем внизу живота, зумовленим запальним процесом органів малого тазу, позитивна динаміка вираженості больового синдрому спостерігалася протягом всього дослідження. Статистично значимого зменшення болю вдалося досягти у всіх пацієнток цієї групи. Стійкий знеболювальний ефект препарату спостерігався на третю добу. У пацієнтів зі скаргами на біль в животі спастичного характеру купірування больового синдрому вдалося досягти до 4 дня терапії. У пацієнтів із зубним болем завдяки терапії Комбіспазмом (2 табл. на добу протягом 3 діб) було повністю усунунено больовий синдром. Подібна динаміка цього показника спостерігалася і в пацієнтів із нирковою колькою (больовий синдром усунено протягом 2 днів).

У пацієнтів, які скаржилися на наявність асоційованого з корінцевим синдромом болю в спині, статистично значуще зменшення болю спостерігали вже на другий день терапії. Вираженого ефекту вдалося досягти на третій день, больовий синдром було повністю усунено в 3 хворих. У 2 пацієнтів (2 і 33% від загальної кількості та від кількості пацієнтів у групі відповідно) на 5 день зберігалися скарги на незначний біль у спині. В однієї хворої виражений больовий синдром зберігався протягом всього періоду прийому Комбіспазму, незважаючи на інтенсивну супутню етіотропну терапію. У цьому випадку ефективність препарату була розцінена як низька.

У групі пацієнтів, яким Комбіспазм призначали для тамування головного болю, статистично значуща позитивна динаміка показників ВАШ спостерігалася в перші три дні лікування. На 4 день застосування препарату в 13 пацієнтів (13 і 37% від загальної кількості і від кількості пацієнтів у групі відповідно) залишалися скарги на незначний головний біль.

Пацієнти зі скаргами на біль у м’язах шиї, спини, хребті та суглобах також спостерігали зменшення його інтенсивності під впливом фармакотерапії Комбіспазмом. Так, статистично значущого зменшення інтенсивності болю за ВАШ вдалося досягнути вже на 2 день прийому препарату. Більш вираженого ефекту вдалося досягти на 3, а у частини хворих – на 4 день застосування Комбіспазму. З них у 4 пацієнтів (2 і 14,8% від загальної кількості і від пацієнтів в групі відповідно) на 5 добу зберігалися скарги на незначний біль.

У пацієнтів із болем у правій підреберній ділянці, викликаним переважно жовчнокам’яною хворобою і дискінезією жовчовивідних шляхів, статистично значуще зниження інтенсивності больового синдрому спостерігалося з другого дня терапії і тривало до кінця дослідження. У 5 пацієнтів (5 і 45,5% відповідно для загальної кількості та кількості хворих у цієї групи) купірування болю вдалося досягти до 4 дня застосування Комбіспазму. Подібна динаміка цього показника спостерігалася і у пацієнтів із болем, спричиненим сечокам’яною хворобою. Тільки у 2 хворих на 4 і 5 дні збереглися незначні больові відчуття.

Слід зазначити, що хворі різних груп по-різному реагували на терапію Комбіспазмом. Найефективніша анальгетична дія спостерігалася в групах пацієнтів із головним та зубним болем, а також у жінок із больовим синдромом на фоні запального процесу органів малого тазу; найменш ефективна – у групі хворих із болем у м’язах шиї, спини, а також у суглобах та хребті. При аналізі цього показника у всіх 200 пацієнтів встановлено, що купірування больового синдрому при використанні Комбіспазму протягом 1-5 днів вдалося досягти у 83% пацієнтів, включених у дослідження. Усього протягом дослідження зареєстровано 5 випадків (у 2,5% пацієнтів) виникнення несерйозних очікуваних побічних реакцій. Поява скарг на сухість у роті (3 випадки), ймовірно, була зумовлена дією дицикломіну гідрохлориду, що входить до складу Комбіспазму. Нудота і поява незначного болю в епігастрії могли бути наслідком дії іншої складової частини Комбіспазму – парацетамолу.

Висновки

1. Відкрите просте постреєстраційне дослідження протизапальної, анальгетичної та спазмолітичної дії, ефективності та безпечності препарату Комбіспазм (1 таблетка містить парацетамолу 500 мг, дицикломіну гідрохлориду – 20 мг) виробництва «Synmedic Laboratories» (Індія), проведене в 2011 р. у лікувально-профілактичних закладах міст Дніпропетровська, Рівного та Сімферополя за участю 300 пацієнтів різного профілю (стоматологічного, травмотологічного та ортопедичного, гастроетротологічного, акушерсько-гінекологічного) із больовим синдромом різного генезу в госпітальних та амбулаторних умовах свідчить про високу ефективність та достатню безпечність препарату.

2. Результати вивчення терапевтичної ефективності та безпеки препарату Комбіспазм виробництва «Synmedic Laboratories» (Індія) у хворих зі стоматологічними захворюваннями, що супроводжуються запальною та альгетичною реакцією, дали змогу зробити такі висновки: препарат Комбіспазм має виражену протизапальну, жарознижувальну і анальгетичну дію при стоматологічних захворюваннях, добре переноситься хворими і не викликає істотних побічних ефектів. Не виявлено змін з боку лабораторних показників, що свідчить про відсутність токсичної дії препарату Комбіспазм на печінку, нирки, органи кровотворення. Препарат позитивно впливає на перебіг патологічних процесів у порожнині рота, якщо ці процеси супроводжуються болем та гострим запаленням. Препарат Комбіспазм може бути рекомендований для широкого впровадження в практику лікарів-стоматологів для усунення больового синдрому пацієнтів при запальних захворюваннях зубів, тканин пародонту та слизової оболонки порожнини рота.

3. Використання препарату Комбіспазм при комплексному лікуванні больового синдрому у пацієнтів після малих та середніх ортопедо-травматологічних втручань протягом 3 днів дало можливість знизити показник болю за шкалою ВАШ у середньому на 2,8 бали. Препарат має високу ефективність та добру переносимість, завдяки чому його можна рекомендувати для широкого використання після малих та середніх ортопедо-травматологічних втручань.

4. Препарат Комбіспазм має виражену протибольову та спазмолітичну дію у хворих на синдром подразненого кишечника. Застосування препарату Комбіспазм протягом 3 днів спричинило зниження показника ВАШ з 8,17 ± 0,29 до 3,30 ± 0,43. Препарат Комбіспазм добре переноситься хворими та виявляє високу ефективність, що дає можливість рекомендувати його для широкого застосування в клінічній практиці для ліквідування больового синдрому в хворих на синдром подразненого кишечника коротким курсом (3 дні).

5. Препарат Комбіспазм є досить ефективним лікарським засобом, який значно знижує біль під час менструації у жінок з первинною альгодисменореєю. Знеболювальний ефект зумовлений наявністю в складі препарату двох лікарських речовин: нестероїдного протизапального лікарського засобу парацетамолу та спазмолітика з антихолінергічною дією діцикломіну гідрохлориду. Препарат Комбіспазм у зазначених дозах добре переноситься хворими, не викликає патологічних змін в лабораторних показниках, не має токсичної дії. Відсутність побічних реакцій, негативних ефектів при застосуванні препарату свідчить про те, що обрані дози й режими лікування є безпечними й оптимальними. Препарат Комбіспазм може бути рекомендований для застосування в медичній практиці з метою оптимізації лікування первинної альгодисменореї.

6. Комбіспазм є ефективним анальгетичним лікарським засобом, за умови дотримання рекомендованих Інструкцією для медичного використання дози та тривалості застосування. Симптоматична терапія больового синдрому Комбіспазмом забезпечує стійке пролонговане зниження рівня болю незалежно від генезу ноцицептивного синдрому. Застосування Комбіспазму забезпечує зменшення вираженості больового синдрому вже на 2 день лікування. Комбіспазм має добру переносимість та не має негативного впливу на динаміку лабораторних показників. Виявлені побічні реакції досліджуваного лікарського засобу (очікувані несерйозні побічні реакції у 3% пацієнтів) є характерними для групи комбінованих НПЗЗ, не вимагали відміни препарату, корекції дозового режиму і призначення лікарських засобів для фармакотерапії його ускладнень. Аналіз отриманих даних свідчить про те, що Комбіспазм є досить ефективним і безпечним лікарським засобом і може бути рекомендований для усунення больового синдрому різного генезу.

Згідно з результатами проведених клінічних досліджень встановлено, що комбінований препарат Комбіспазм компанії «Synmedic Laboratories» (Індія) відповідає всім вищезазначеним вимогам, є раціональною комбінацією парацетамолу, який діє переважно у центральній нервовій системі, впливаючи на центри болю та терморегуляції, тобто за механізмом дії належить до класичних НПЗЗ, та дицикломіну гідрохлориду – знеболювального засобу, який має антихолінергічну дію і значний спазмолітичний вплив на гладеньку мускулатуру через гістамін-індукований спазм. Таким чином, комбінований склад Комбіспазму гарантує дієве та швидке досягнення анальгізуючого та спазмолітичного ефектів. Завдяки потенціації ефектів складових комбінованого препарату було досягнуто можливої мінімізації побічних реакцій, а також раціоналізації фармакотерапії болю та спазму різного генезу.

Список літератури знаходиться в редакції