сховати меню

Вітамінопрофілактика: користь, марність, шкідливість

сторінки: 56-63

В.І. Вдовиченко, д.мед.н., професор, кафедра терапії No 1 і медичної діагностики факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, Т.В. Острогляд, ліцеїст, Київський медичний ліцей при Національному медичному університеті імені О.О. Богомольця

 

Как известно, витамины в таблетках предназначены для придания человеку бодрости.
Франсуа Нурисьен. «Причуды среднего возраста»

Вчення про вітаміни і їх фізіологічну роль та значення у розвитку низки захворювань має понад 200-річну історію. Відкриття серед компонентів їжі класу речовин, абсолютно необхідних для нормальної життєдіяльності, належить російському вченому, педіатру за фахом, М.І. Луніну (1853-1937). Подальші роботи з вивчення вітамінів пов’язані з іменами лауреатів Нобелевської премії: гігієніст Хрістіан Ейкман та біохімік Фредерік Гопкінс (1929 р.) встановили причину хвороби бері-бері; Уільям Мерфі, Джордж Уіппл, Джордж Майно (1934 р.) працювали над вивченням вітаміну В12, Альберт Сент-Дьорді (1937 р.) досліджував роль в організмі вітаміну С, а Едуард Дойзі та Хенрік Дам (1940 р.) присвятили свої дослідження вітаміну К. Вагомий внесок у вивчення вітамінів зробили українські науковці: О.В. Палладін, Р.В. Чаговець, У.Ф. Шамрай, О.Я. Розанов, П.Г. Подорожний, Я.І. Томашевський та інші.

Класифікація вітамінів

вгору

Однією з перших класифікацій вітамінів була літерна (А, В, С, D…), у якій літери надавалися вітамінам у міру їх відкриття. Вона використовується і сьогодні [3]. Поділяють вітаміни також залежно від їх розчинності у воді та жирах [4] (табл. 1).

Таблиця 1. Класифікація вітамінів за їх розчинністю

Вітаміни

Тривіальна назва

Міжнародна назва

Жиророзчинні вітаміни

А1

Аксерофтол 1

Ретинол

А2

Аксерофтол 2

Дигідроретинол

D2

Антирахітичний

Ергокальциферол

D3

Антирахітичний

Холекальциферол

E

Антистерильний

Токоферол, токотрієнол

K1

Антигеморагічний

Філлохінон

K2

Антигеморагічний

Менахінон

Q

Убіхінон

Убіхінон

F

Незамінні жирні кислоти

Незамінні жирні кислоти

Водорозчинні вітаміни

В1

Анейрин

Тіамін

В2

Рибофлавін

Рибофлавін

В4

Холін

Холін

В5

Пантотенова кислота

Пантотенова кислота

В6

Піридоксин

Піридоксаль, піридоксамін

В9

Фолієва кислота

Фолієва кислота

В10

Параамінобензойна кислота

Параамінобензойна кислота

В12

Протианемічний вітамін

Ціанокобаламін

С

Аскорбінова кислота

Аскорбінова кислота

Н

Біотин

Біотин

РР

Антипеларгічний вітамін

Ніацин, нікотинамід, нікотинова кислота

Р

Вітамін проникливості

Біофлавоноїд

 

Фізіологічна роль вітамінів

вгору

Біологічна дія вітаміну С (аскорбінової кислоти) пов’язана з його участю у транспорті електронів в окисно-відновних реакціях. Аскорбінова кислота задіяна у багатьох процесах біологічного окислення, забезпечує синтез нейромедіаторів, кортикостероїдів, статевих гормонів, холестерину, перебіг процесів кровотворення й утворення гемоглобіну, синтез білка колагену з проколагену, нуклеїнових кислот, необхідна для функціонування щитоподібної залози. Крім того, доведена також участь вітаміну С у синтезі або реалізації дії простагландинів, а також простацикліну. Разом із вітамінами А та Е вітамін С забезпечує антиоксидантний захист мембран клітин, підвищуючи активність у печінці ферментів глутатіонпероксидази, каталази і пероксидази. Аскорбінова кислота як природний антиоксидант є інгібітором вільнорадикальних процесів і відіграє важливу роль у регуляції таких загальнобіологічних функцій, як ріст, розмноження та розвиток організму. Встановлено, що аскорбінова кислота зменшує вміст холестерину в крові, активуючи перетворення його в інші речовини, особливо в жовчні кислоти. Доведена роль аскорбінової кислоти у фагоцитозі, синтезі антитіл та інших імунних процесах.

Необхідність вітаміну В1 (тіамін, активна форма – тіамінфосфат) зумовлена тим, що він є коферментом фосфотрансферази. За участю вітаміну В1 відбуваються реакції декарбоксилювання, перефосфорилювання, транскетолазна реакція, синтез нуклеїнових кислот та їх компонентів. Ще більше значення має цей вітамін для взаємозв’язку важливих метаболічних циклів: пентозного і гліоксилового з нуклеїновими кислотами, циклу Кребса з окисленням аміно- і жирних кислот. Тіамін входить до складу ферменту глюкозо-6-фосфатази, яка забезпечує синтез глікогену печінкою. Катаболіти тіаміну регулюють низку ферментів обміну органічних кислот у печінці, яка разом із нирками, м’язами та нервовою тканиною найбільш активно метаболізує вітамін В1. Саме у згаданих органах відбувається шляхом фосфорилювання тіаміну утворення його активної форми – кокарбоксилази. Вітамін В1 необхідний для біосинтезу ацетилхоліну, стероїдних гормонів, захищає від окиснення адреналін. Останніми роками розшифровано механізм нейротропної дії вітаміну В1, відкриті його білки-переносники через клітинну мембрану. Цей вітамін бере участь у найважливіших реакціях вуглеводного обміну, окислювальному декарбоксилюванні кетокислот та транскетолазних реакціях, необхідних для нормального росту.

Біологічна дія вітаміну В2 (рибофлавіну) реалізується фосфорильованими його похідними – флавінмононуклеотидом, флавінаденіндинуклеотидом і в невеликих кількостях продуктами окиснення – люміфлавіном і люміхромом (у сітківці ока). Вітамін В2 у вигляді його похідних у складі флавінових ферментів необхідний для низки окисно-відновних реакцій: переносу електронів і протонів від відновлених піридинових коферментів або субстратів окислення (цикл утворення сечової кислоти); необхідний для функціонування дегідрогеназ, пов’язаних із перетворенням фолієвої та оротової кислот (синтез пуринових та піримі­ди­нових основ для синтезу ДНК); дегідрогеназ жирних кислот тощо. Рибофлавін ефективно взаємо­діє з органічними вільними радикалами, виконуючи антиоксидантну роль, сприяє накопиченню глікогену в печінці, нормалізує у гепатоцитах ліпідний, вуглеводний та енергетичний обміни, впливає на ріст і розвиток плоду, забезпечує світловий та кольоровий зір. Всмоктуючись у тонкій кишці, вітамін В2 фосфорилюється, а потім метаболізується переважно печінкою, нирками, серцем, мозком. Він також відіграє велику роль в обміні гормонів, перш за все щитоподібної залози. Вітамін В2, як і В1, бере участь у синтезі факторів, що забезпечують фагоцитоз, а разом із вітамінами С, В6, К підтримує реакції, пов’язані з обміном речовин у кістковій тканині.

Вітамін РР (нікотинова кислота і нікотинамід, ніацин) є найбільш поширеним коферментом і задіяний у понад 150 ферментних реакціях, входить до складу коферментів НАД (нікотинамід­аденіндинуклеотиду) і НАДФ (нікотинамідаденіндинуклеотидфосфату), разом із численними апоферментами каталізує окисно-відновні реакції клітинного обміну, мігруючи від одного апоферменту до іншого. НАД і НАДФ є коферментами дегідрогеназ, що діють на всіх етапах окислення вуглеводів, жирних кислот, гліцерину, амінокислот, включаючи перетворення субстратів у циклі Кребса. Крім того, відновлена форма НАДФ використовується як донатор водню в синтетичних відновних реакціях (синтез жирних кислот, простагландинів, стероїдів). НАД є субстратом реакції, обов’язкової при реплікації та репарації ДНК, необхідний для синтезу полі-АДФ-рибози, що є одним із регуляторів матричного синтезу нуклеїнових кислот, а в зв’язку з цим – і біосинтезу білків. Вітамін РР виконує регуляторну функцію як алостеричний ефектор низки ферментів циклу Кребса, глюконеогенезу, пентозного шунта. Він задіяний у вивільнення гістаміну в тканинах і активацію системи кінінів, поліпшує мікроциркуляцію, що зменшує прояви гіпоксії. Встановлено, що ніацин має гіполіпідемічну дію і активує фібриноліз. Утворення метильованих похідних цього вітаміну опосередковано впливає на обмін ліпотропних факторів (метіонін, холін), запобігає жировій інфільтрації печінки. Вітамін РР сприяє також репарації індукованих пошкоджень ДНК у клітинах печінки й активує її системи детоксикації, а рівень цього вітаміну у людини вважають маркером функціонального стану печінки. Вітамін має антисклеротичний, гіпотензивний, вазодилятуючий ефекти. Особливо важливою його функцією є участь у переносі електронів і водню від субстратів, які окислюються, до кисню в процесі тканинного дихання; встановлена міжмолекулярна взаємодія з компонентами мембран.

Вітамін В9 (фолієва кислота) необхідний для обміну одновуглеводних сполук, синтезу нуклеїнових кислот, у складі коферментів підтримує реакції синтезу метіоніну, серину, пуринових основ, що надзвичайно важливо для нормального гемопоезу. Фолієва кислота відповідальна за білковий та жировий обміни, має здатність знижувати рівень гомоцистеїну і запобігати розвитку жирової інфільтрації печінки через ліпотропну дію.

Вітамін В5 (пантотенова кислота) входить до складу коензиму А, бере участь у багатьох біохімічних реакціях, зокрема в окислювальному декарбоксилюванні піровиноградної та α-кето­глутарової кислот, β-окисленні та синтезі жирних кислот, утворенні ацетилхоліну в нервовій тканині та інших реакціях, також відіграє важливу роль в обміні жирних кислот та стеринів.

Вітамін Н (біотин) є коферментом у реакціях карбоксилювання, задіяний у синтезі жирних кислот та стеринів.

Вітамін В4 (холін) – один із найважливіших донаторів метильних груп, у складі фосфоліпідів чинить ліпотропний ефект, а у вигляді ацетилхоліну виконує роль медіатора під час передачі нервових імпульсів.

До групи вітамінів Р належать біофлавоноїди: рутин, кверцетин, флавонони (гесперидин) та катехіни. Вітамін Р посилює дію вітаміну С шляхом відновлення дигідроаскорбінової кислоти в аскорбінову.

Вітаміни групи D утворюються в тканинах тварин і рослин зі стеринів під впливом ультрафіолетового опромінення. Натепер встановлено, що біологічну активність мають не самі вітаміни групи D, а їх гідроксильовані метаболіти. Вітаміни групи D регулюють мінеральний обмін, зокрема кальцієвий та фосфорний, забезпечуючи всмоктування цих мікроелементів у тонкому кишечнику, реабсорбцію фосфору в ниркових канальцях та перенос кальцію з крові в кісткову тканину. Вітамін D задіяний у регуляції імуногенезу, синтезі інтерлейкінів, процесах клітинної проліферації ти диференціації, синтезі ліпідів та деяких гормонів, забезпечує фізіологічний функціональний стан серцево-судинної, травної та дихальної систем.

Вітамін Е (токофероли) регулює окисно-відновні процеси шляхом стабілізації мембранних структур клітини. Він запобігає окисненню селену, встановлено синергізм впливу цього вітаміну, селену та сірковмісних амінокислот на перекисні процеси, активність ферментів, що містять сульфгідрильні групи. Вітамін Е захищає ненасичені жирні кислоти клітинних мембран від вільнорадикального окиснення, блокує синтез холестерину.

Вітамін В12 бере участь у переносі метильних груп, у синтезі метіоніну, має виражену ліпотропну дію, запобігає жировій дистрофії печінки, задіяний у синтезі нуклеїнових кислот, пуринових і піримідинових основ та обміні тетрагідрофолієвої кислоти, активно впливаючи на процеси кровотворення. Вітамін В12 має також анаболічну дію, стимулює імунологічну реактивність, впливаючи на фагоцитарну активність лейкоцитів, бактерицидні властивості крові.

До групи вітаміну К належать вітаміни К1 (філлохінон) та К2 (менахінон). Вітамін К бере участь у синтезі факторів протромбінового комплексу печінкою, підтримує функціональний стан ендотелію судин, зменшує проникливість судин, впливає на біосинтез білків, у тому числі альбуміну. Стимулює продукцію пепсину, трипсину, ентерокінази, ліпази та амілази, а також є необхідним для забезпечення активності інших ферментів, зокрема для синтезу білка остеокальцину.

Рисунок. Класифікація вітамінів за В.Б. Спіричевим (2004 р.) [4]

Сьогодні фізіологічна роль більшості відомих вітамінів добре вивчена [1], але наукові дослідження тривають і далі. Останніми роками були встановлені нові відомості щодо дії вітамінів. Крім безпосередньої участі в обмінних реакціях, вітаміни виконують антиоксидантну роль, захищаючи мембрани клітин від пошкодження [6], використовуються організмом людини в синтезі гормонів, медіаторів, регуляторних білків [20], забезпечують імунний гомеостаз [11, 17], нормальний перебіг вагітності [7] і розвиток дітей [8]. Ці дані стали підставою для створення нової класифікації вітамінів (рисунок) [4] – не за фізичними властивостями (розчинність у воді або в жирах), а за їх функціо­нальними можливостями. За цією класифікацією, усі відомі вітаміни поділяють на вітаміни-коферменти (В1, В2, В6, В12, РР, фолієва та пантотенова кислоти, вітамін К), вітаміни-антиоксиданти (С, Е, каротиноїди), вітаміни-прогормони (А, D).

Добова потреба у вітамінах та джерела їх надходження

вгору

Потреба людини у вітамінах регламентується націо­нальними комітетами з харчування і періодично переглядається (в США кожні 5-10 років), а також міститься у довідниках [2]. В таблиці 2 наводиться добова потреба у вітамінах здорової дорослої людини, прийнята в США.

Таблиця 2. Добова потреба у вітамінах і джерела їх надходження

Вітаміни

Добова потреба для чоловіків/жінок, мг

Джерела надходження вітамінів

А

0,9/0,7

Риб’ячий жир, печінка, вершкове масло, вершки, молоко

В1

1,2/1,1

Бобові культури, субпродукти: печінка, нирки, серце, нежирна свинина

В2

1,3/1,1

Зернові і бобові культури, печінка, нирки, серце, м’ясо, молоко і молочні продукти, яйця

В3

5/5

Бобові та зернові культури, картопля, печінка, яйця, риба (лосось, сьомга)

В4

50-100

Пшениця, овес, соя, яловичина, печінка, нирки, оселедець, яєчний жовток

В6

1,3/1,3

Зернові і бобові культури, яловичина, печінка, телятина, свинина, баранина, сир, риба (тріска, тунець, лосось)

В9

0,64/0,64

Зелені овочі: салат, капуста, шпинат, петрушка, томати, морква, зернові (пшениця, жито), а також печінка, нирки, яловичина, яєчний жовток.

Частково синтезується кишечником

B12

2,4/2,4 мкг

Печінка риб, печінка та нирки великої рогатої худоби, ікра

С

90/75

Солодкий перець, шпинат, петрушка, кріп, томати, салат, картопля, цитрусові, чорна смородина, суниця, аґрус, малина, горобина, шипшина

D

5 мкг/5 мкг

Печінка риб, ікра, м'ясо жирних риб, печінка ссавців та птиці, яєчний жовток

Е

15/15

Рослинні олії (соняшникова, соєва, вовняна, кукурудзяна), зародки кукурудзи, зерна вівса, жита, кукурудзи, пшениці, зелене листя овочів, яйця, вершкове масло

Н

0,03/0,03

Горох, соя, цвітна капуста, суха цибуля, гриби, цільне пшеничне борошно, яєчний жовток, печінка, нирки, серце

К

0,12/0,09 мкг

Значно поширений у харчових продуктах і синтезується мікрофлорою кишечника

Р

500/1000

Чорна смородина, цитрусові, малина, листя чаю

РР

16/14

Яловичина, субпродукти, риба (лосось, оселедець). Зернові продукти містять нікотинову кислоту у формі, що не засвоюється

 

Дефіцит вітамінів, клінічні прояви гіповітамінозів та їх корекція

вгору

Насправді потреба у вітамінах коливається у достатньо широких межах і визначається станом організму людини і численними екзогенними впливами. У разі, коли потреба у вітамінах тривалий час не забезпечується, виникають явища вітамінної недостатності, які залежно від її ступеня можуть мати характер гіпо- чи авітамінозу. В розвинутих країнах крайні ступені вітамінної недостатності (класичні авітамінози): цинга, пелагра, бері-бері – не спостерігаються, але помірні гіповітамінози за деяких причин можуть виявлятися у всіх без винятку країнах світу.

Залежно від факторів, що сприяють розвитку вітамінної недостатності, її прийнято поділяти на первинну (екзогенну), яка виникає через недостатнє надходження вітамінів з їжею, та вторинну (ендогенну). Найбільш частими причинами останньої є порушення засвоєння вітамінів та руйнування їх при: а) захворюваннях шлунково-кишкового каналу, б) патології печінки, в) інфекційних захворюваннях, г) використанні медикаментів; д) підвищеній потребі у вітамінах при деяких фізіологічних станах (вагітність, грудне вигодовування). З урахуванням механізмів розвитку вітамінної недостатності можна виокремити кілька форм гіповітамінозів: резорбційний, дисиміляційний, аліментарний. Для усунення гіповітамінозів застосовують лікувальну вітамінотерапію.

Резорбційний гіповітаміноз належить до ендогенної вітамінної недостатності і зумовлений частковим руйнуванням вітамінів у травному каналі та порушенням їх всмоктування. Встановлено, що при захворюваннях шлунку, які супроводжуються значним зниженням шлункової кислотності (гастрит, рак), спостерігається посилене руйнування вітамінів В1, РР та С. Особливо небезпечним є атрофічний гастрит, при якому разом із порушенням секреції хлористоводневої кислоти і пепсину відбувається недостатній синтез гастромукопротеїну (внутрішній фактор Кастла), що супроводжується розвитком В12-дефіцитної анемії – небезпечного і навіть смертельного захворювання при несвоєчасному його лікуванні. Ураження кишечника, особливо з одночасними змінами бактеріальної флори (дисбактеріоз), також супроводжується дефіцитом, особливо вітамінів групи В, які частково синтезуються саме бактеріями кишки. Лікувальна вітамінотерапія полягає у поповнен­ні дефіциту вітамінів їх лікарськими формами (ін’єкції, таблетки).

При дисиміляційному гіповітамінозі спостерігаються різного роду порушення обмінних процесів, які зумовлюють зміни в метаболізмі вітамінів. Так, підвищується потреба у відповідних вітамінах при порушенні співвідношення окремих компонентів їжі (надмірне вживання вуглеводів, дефіцит білка), перебуванні в екстремальних умовах (високогір’я, високі або низькі температури), різних захворюваннях, включаючи патологію органів травлення, уживанні медикаментів (сечогінних, антагоністів кальцію, антибіотиків, сульфаніламідних ліків). Слід мати на увазі, що окремі речовини (антиметаболіти) мають противітамінні властивості. Так, кумарин діє як антивітамін К і різко знижує вміст у крові протромбіну. Метотрексат є антагоністом фолієвої кислоти і може викликати мегалобластну анемію. Чимало антивітамінів міститься в окремих продуктах харчування людини: авідин курячого яйця утворює комплекс із біотином і порушує його всмоктування; лінатин, що міститься у бобових, грибах, лляному насінні, блокує вітамін В6; ліпопротеїди сирих бобових є антивітамінами вітаміну Е. Нарешті, розвитку вітамінної недостатності може сприяти нераціональне їх призначення. Так, вітаміни РР, В12, фолієва кислота, введені в надмірних дозах, викликають дефіцит вітаміну В1. Отже, запобігання згаданій формі гіповітамінозу буде залежати від урахування всіх згаданих вище обставин і може мати як лікувальний (при терапії метотрексатом), так і профілактичний характер (призначення вітамінів в екстремальних умовах, заборона окремих продуктів харчування).

Аліментарний гіповітаміноз зумовлений недостатнім надходженням вітамінів з їжею, що може спричинятися низьким вмістом їх у продуктах, кулінарною обробкою, нераціональним харчовим раціоном. Харчовий раціон повинен бути збалансований за вмістом білків, жирів і вуглеводів, відповідати вікові, статі, характеру роботи людини. Відомо, що при термічний обробці продуктів руйнується 10% вмісту вітаміну А, 30% – вітамінів В1 та РР, 50% – вітаміну В2, 60% – вітаміну С. Суттєве зменшення вмісту вітамінів відбувається в процесі зберігання продуктів, навіть за умови дотримання усіх режимів. Про важливість складу їжі, що уживається, свідчить факт дефіциту вітаміну В1 при надмірному переважанні в раціоні вуглеводів. При недостатньому надходженні з їжею повноцінних білків значно порушується засвоєння вітамінів А, В2, С та РР. З іншого боку, при надлишку білка в раціоні підвищується потреба у вітамінах С та групи В.

Клінічні прояви дефіциту вітамінів наведено в таблиці 3.

Таблиця 3. Клінічні прояви недостатності окремих вітамінів

Вітаміни

Клінічні прояви дефіциту вітамінів

В1

Ранні прояви: втрата апетиту, атонія травного каналу, зниження секреції шлункового соку, діарея, блювання. Нервова система: дратівливість, неспокій, часом із галюцинаціями, втрата пам’яті на нещодавні події, розлади периферичної чутливості, парестезії та біль за ходом нервів у нижніх кінцівках, розвивається м’язова слабість у нижніх кінцівках, атрофія м’язів. Серцево-судинна система: прискорене серцебиття, задишка, біль у ділянці серця, тахікардія, серцево-судинна недостатність

В2

Ранні прояви: хейлоз губ, ангулярний стоматит, зернистий, а потім згладжений язик, глосалгія, печіння язика. Шкіра: себорейний дерматит, ороговіння вивідних протоків сальних залоз. Нервова система: апатія, головний біль, парестезії, відчуття печіння стоп

РР

Шкірні зміни: спочатку гіперемія, потім – буро-коричнева пігментація, ороговіння, гіперкератоз. Травний канал: глосит, виразкування поверхні язика, хейлоз та ангулярний стоматит, езофагіт, проноси. Ураження нервової системи: поліневритичний синдром та деякі психічні порушення

В9

Дефект центральної нервової трубки у плода

В3

Дефіцит спостерігається вкрай рідко і проявляється депресією, периферичними невритами, депігментацією волосся, втратою ваги, виразками травного каналу

Н

Ознаки дерматиту (сухість і лущення шкіри), атрофія сосочків язика («географічний»). Нервова система: млявість, депресія, гіпер- та парестезії, м’язовий біль, нудота, анорексія, анемія

В4

Жирова інфільтрація печінки, геморагічна дегенерація нирок. Порушення функції блукаючого нерва за рахунок недостатнього синтезу ацетилхоліну

Р

Геморагії на шкірі у вигляді петехіальної висипки

D

Рахіт у дітей

Е

Розлади репродуктивної функції, склеродермія, ексудативний діатез, м’язова дистрофія

С

Ранні ознаки: загальна слабкість, зниження працездатності, біль у нижніх кінцівках, грудях, попереку. Шкіра набуває сіруватого кольору, лущиться, спостерігаються петехіальні геморагії. Ясна набрякають, кровоточать. З боку серця: тахікардія, гіпотонія, глухість тонів

В12

Картина мегалобаластної анемії, при якій, окрім характерних змін із боку крові та кісткового мозку, виявляється симптоматика ураження травного каналу та нервової системи (фунікулярний мієлоз)

К

Через порушення синтезу факторів протромбінового комплексу виникають геморагічні явища: петехії, екхімози, кровотечі з носа, ясен

 

Шляхами виходу з дефіциту того чи іншого вітаміну можуть бути:

  • корекція дієти;
  • додаткове введення вітамінів;
  • профілактичне вживання вітамінів.

Проте корекція дієти за рахунок збільшення продуктів із підвищеним вмістом вітамінів неод­мінно приведе до збільшення енергетичної цінності дієти (калорійності), що сприятиме ожирінню. Іншим варіантом вирішення проблеми є вітамінізація харчових продуктів. Наприклад, у США ще у 30-ті роки запровадили збагачування молока та інших продуктів вітаміном D, а з 1996 року розпочали додавати до виробів зі збіжжя фолієву кислоту для профілактики уражень нервової системи плода вагітних. У 50-ті роки у Фінляндії почали збагачувати продукти вітаміном С для профілактики раку шлунка і легень. У Фінляндії та Великобританії запровадили практику збагачення вітамінами групи В алкогольних напоїв, що, на думку вчених-гепатологів, повинно запобігати цирозу печінки у алкоголіків, проте цей шлях не вирішив проблему алкоголізму в суспільстві.

Рекомендації останніх років США передбачають, що усі здорові люди повинні приймати щодня 1 таблетку полівітамінних препаратів, оскільки щоденний вміст продуктів харчування не містить достатню кількість вітамінів, а суттєве збільшення загальної кількості продуктів для компенсації потреби у вітамінах небезпечне через загрозу ожиріння. Більшість полівітамінних комплексів містять також і широкий спектр мікроелементів, які потенціюють дію вітамінів [3].

Разом із цим у медицині розвинувся напрямок, в основу якого було покладено уявлення, що профілактичний прийом окремих вітамінів і їх комплексів може запобігти різним захворюванням. На профілактичну вітамінотерапію покладалися великі надії в плані запобігання таким грізним захворюванням, як рак, інсульт, інфаркт міокарда. Так, традиційно вважалося, що за рахунок впливу на функцію тромбоцитів та ендотелію вітамін С зменшить частоту інфарктів та інсультів. Були окремі повідомлення про запобігання раку шлунка аскорбіновою кислотою та іншими антиоксидантами, в тому числі шляхом гальмування ендогенного утворення канцерогенних нітросполук.

Однак ефективність вітамінопрофілактики сьогодні радикально переглядається. 1999-2012 були роками інтенсивного вивчення корисних ефектів дієтичних добавок Національним інститутом здоров’я США, на це щорічно витрачалося від 200 до 300 млн доларів [12, 15]. Численні дослідження показали відсутність впливу добавок на здоров’я, зокрема на запобігання раку та захворювання серця.

Так, спостереження впродовж 8 років (основна група 93 676) і 7,9 років (контрольна група 68 132) жінок клімактеричного періоду показали, що прийом полівітамінних препаратів слабо або зовсім не впливав на виникнення у них раку різної локалізації, захворювання серця і загальну смертність [13]. Натомість в іншому повідомленні про спостереження за практично здоровими чоловіками віком 40 і більше років, які приймали впродовж 20 років полівітамінні препарати, виявилося незначне зменшення ризику захворювань серця [15]. Негативний результат був отриманий і в інших дослідженнях щодо профілактики як раку [18], так і захворювань серця [21].

Чимало публікацій присвячено ефективності профілактичного прийому окремих вітамінів. Так, упродовж 2001-2004 рр. спостерігали за 35 533 практично здоровими чоловіками (зі США, Канади та Пуерто-Ріко), які з метою профілактики раку передміхурової залози приймали вітамін Е, селен або їх комбінацію. Було встановлено, що жодна з добавок не запобігала розвитку раку [16].

У 2008 р. був опублікований аналітичний огляд літератури з 1966 по 2006 рр. (PubMed MEDLINES) про можливість профілактики раку легень за допомогою каротину (провітаміну вітаміну А). Спостереження за 109 394 пацієнтами впродовж 2-12 років показали, що вживання 20-30 мг на день каротину в складі полівітамінної добавки сприяло виникненню раку легень у курців і не впливало на пацієнтів, які курили в минулому або взагалі не були курцями [22].

У 2010 році за матеріалами Кохранівської бібліо­теки був опублікований огляд літератури щодо здатності вітаміну C запобігати застудним захворюванням. У ньому стверджується про можливість зменшення частоти і тривалості цих захворювань у загальній популяції, однак заперечується доцільність такої профілактики в рутинній практиці. Вітамін можна призначати на короткий період при виснажливій фізичній роботі [14].

Людина, яка регулярно приймає для «зміцнення свого здоров’я» складний комплекс із вітамінів та мінералів, ніколи не може передбачити результат такого самолікування. До такого комплексу можуть входити до 10-15 вітамінів та не менше мінеральних речовин. Але в цей момент у людини може бути як нестача якихось вітамінів, так і їх надлишок або ж нормальний вміст. У разі нестачі вітамінів, що входять у препарат, цей комплекс корисний, у двох інших випадках він безумовно шкідливий, оскільки в будь-якому випадку виникне гіпервітаміноз. Через те, що діагностику на предмет дефіциту чи надлишку вітамінів державні медичні заклади в амбулаторних умовах не проводять, то, купуючи самостійно такий полівітамінний комплекс, людина дуже ризикує передозуванням організму окремими вітамінами та мінералами, що входять до його складу [5].

Рекомендації відмовитися від вітамінопрофілактики підкріплені авторитетними науковцями, широко висвітлюються й у ЗМІ [9, 10, 19].

Незважаючи на усе згадане, кількість людей, які уживали дієтичні добавки впродовж принаймні 1 місяця з 1999-2000 по 2011-2012 роки, не змінилася – 52% [15]. Однак відносне споживання конкретних складників впало, наприклад, вітамінів С, Е та селену – з 37% до 31%. Обсяг закупівлі інших добавок (омега-3 жирних кислот, лікопену, вітаміну D) продовжує зростати. Хоча окремі публікації і свідчать про помірний ефект дієтичних добавок; у цілому ж результати прийому їх не вище за плацебо.

Побічна дія вітамінотерапії

вгору

Останнім часом з’являється все більше даних про побічну дію вітамінів і вітамінних комплексів. Так, Ю.В. Хмелевський наводить цілу низку прикладів побічних ефектів на уживання вітамінів [5], у тому числі випадок отруєння у 1991 р. в США 8 людей молоком із підвищеним вмістом вітаміну D, з яких один помер. Виробники не врахували, що великі дози вітаміну D високотоксичні.

Відомо, що значне перевищення доз вітамінів С, D, Е викликає кровоточивість ясен, розлади кишечника, атеросклероз. При уживанні вітамінів групи В у великій кількості можливий розвиток інтоксикації у вигляді загального збудження, безсоння, частого пульсу, головного болю, запаморочення, деколи розвиваються судоми. До жирової дистрофії печінки можуть привести надмірні кількості вітамінів В1, В2, В6, Н.

Серед вітамінів групи В високою токсичністю характеризуються вітаміни В1, В12, В6. Практика показала, що алергічні реакції зумовлюються частіше всього водорозчинними вітамінами, особливо В1, В2, В6, В12, С, РР, тоді як жиророзчинні вітаміни А та D викликають інтоксикацію при тривалому уживанні.

Для визначення можливої алергізації організму при уживанні вітаміно-мінеральних комплексів Ю.В. Хмелевський пропонує просту методику діагностики за пульсом на променевій артерії. Перед прийомом вітамінних препаратів слід визначити свій пульс і запам’ятати цифри. Пульс рахується повторно після уживання препарату. Якщо частота пульсу перевищує початковий рівень на 10-15 одиниць – ймовірність алергізації незначна (в межах норми); якщо перевищення становить 15-30 одиниць, то це вже алергічна реакція організму на вживаний комплекс [6].

Побічні ефекти часто виникають при тривалому уживанні вітамінів (табл. 4), макро- і мікроелементів (табл. 5) у дозах, що значно перевищують добову потребу.

Таблиця 4. Клінічні прояви передозування вітамінами

Вітамін

Клінічна картина

А

Прояви гострого гіпервітамінозу: різкий головний біль, запаморочення, нудота, блювання, зменшення частоти пульсу, порушення зору, судоми. На 2-у добу з’являється шкірна висипка, потім лущення шкіри, піднімається температура тіла, виникають апатія, в’ялість. Хронічний гіпервітаміноз розвивається впродовж 1-12 місяців після початку прийому вітаміну

В1

Тривале введення надмірних доз вітаміну В1 призводить до жирової дистрофії печінки, порушення функції нирок

В6

Порушення кровопостачання в кінцівках, деколи виникають алергічні реакції

В9

Алергічні реакції, нервове збудження, тахікардія, підвищене згортання крові

D

Слабкість, втрата апетиту, спрага, нудота, блювання, проноси, біль у суглобах, лихоманка, кон’юнктивіт, сухість і свербіння шкіри, підвищення артеріального тиску, судоми, сповільнення пульсу, утруднення дихання, остео­пороз

С

Збудження ЦНС, безсоння, жар, підвищений вміст цукру в сечі, підвищення артеріального тиску і прискорення згортання крові, а у вагітних жінок – викиди; пронос, полакіурія, камене­утворення в нирках, висипка на шкірі, слабкість м’язів, особливо серцевого

РР

Недостатність пантотенової кислоти, жирова дистрофія печінки, посилення симптомів В1-вітамінної недостатності

Таблиця 5. Клінічні прояви передозування мінералами

Мінерал

Клінічна картина

Са, Сu

Депресія

Mg

Артеріальна гіпотонія, брадикардія

Са + Mg

Провали у пам’яті

Md

Подагра, утворення уратів

Со

Гіперплазія щитовидної залози

Se

Артрозоартрит, гіпертензія, випадіння волосся, ламкість нігтів

 

Висновки

вгору

1. Тяжкі авітамінози (бері-бері, пелагра) практично сьогодні не виявляються.

2. Гіповітамінози – поширене явище, зумовлене різними причинами: незбалансованим харчуванням, захворюваннями, застосуванням медикаментів, екстремальними умовами.

3. Лікувальна вітамінотерапія повинна проводитися з урахуванням дефіциту конкретного вітаміну і обґрунтованою дозою вітамінного препарату.

4. Профілактична терапія окремими вітамінами передбачена в дитячій практиці (вітамін D для профілактики рахіту), при застосуванні хіміотерапії (метотрексат із фолієвою кислотою) тощо.

5. Профілактична терапія вітамінними та вітамінно-мінеральними комплексами для запобігання раку, інсульту, інфаркту, застудних захворювань себе не виправдала.

Список літератури

1. Вдовиченко В.І., Подорожний О.П., Вдовиченко О.В. Про­філак­тична вітамінологія. – Львів, 2012. – 88 с.

2. Диетология: Руководство / под ред. А.Ю. Барановского. 5-е издание. – М., 2017.

3. Миндели Э. Справочник по витаминам и минеральным вещест­вам / Перевод с англ. – М.: Медицина и питание. – 1997. – 320 с.

4. Спиричев В.Б. Научное обоснование применения витаминов в профилактической и лечебной целях. Сообщение 1. Недостаток витаминов в рационе современного человека: причины, последствия и пути коррекции // Вопросы питания. – 2010. – № 5. – С. 4-14.

5. Хмелевский Ю.В. О вреде витаминно-минеральных комплексов // Здоровье МЭИ. Поликлиника. – 2016. – № 100.

6. Чангаева Е.А., Айзман Р.И., Герасев А.Д. Современное представление об антиоксидантной системе организма человека // Экология человека. – 2013. – № 7. – С. 50-56.

7. Чекман І.С. Вітаміни, фізіологічно активні речовини і вагітність // Практична медицина. – 1999. – № 3-4. – С. 3-6.

8. Чекман І.С. Вітаміни, фізіологічно активні речовини і дитячий організм // Педіатрія, акушерство та гінекологія. – 1998. – № 2. – С. 43-48.

9. Brodwin E. Vitamins are useless, but here are the ones you should take. Forget multivitamins // Business Insider. – Oct. 14, 2016.

10. Chapman J. Vitamin pills have no health benefits and are waste of money, a major report says today // Daily Mail. – Jul. 26, 2017.

11. Chua W.-J., Hansen T.H. Immunology: Vitamins prime immunity // Nature. – 2012. – Vol. 491. – P. 680-681.

12. Dodge T. Consumers’ perceptions of the dietary supplement health and education act // Drug. Test. Anal. – 2016. – Vol. 8. – P. 407-409.

13. Gavura S. More evidence that routine multivitamin use should be avoided // Science-Based Medicine. – Dec. 19, 2013.

14. Hemila H., Chalker E., Douglas B. Vitamin C preventing the common cold (Review) // The Cochrane Library. – 2010. – Vol. 3. – 19 p.

15. Кantor E.D., Rehm C.D., Du M. et al. Trends in dietary supplement use among US adults from 1999-2002 // JAMA. – 2016. – Vol. 14, № 316. – P. 1464-1474.

16. Lippman S.M., Klein E.A., Goodman P.J. et al. Effect of selenium and vitamin E on risk of prostate cancer and other cancers // JAMA. – 2009. – Vol. 301. – P. 39-51.

17. Mora J.R., Iwata M., von Andrian U.H. Vitamin effects on the immune system: vitamins A and D take centre stage // Nat. Rev. Immunol. – 2008. – Vol. 8. – P. 685-698.

18. Neuhouser M.L., Wassertheil-Smoller S., Thompson C. et al. Multi­vitamin use and risk of cancer and cardiovascular disease in the Women’s Health Initiative cohorts // Arch. Intern. Med. – 2009. – Vol. 169. – P. 294-304.

19. Nudelmann J. О бесполезности и серьезной опасности профилактического приема витаминов и кальция // Здоровье и медицина. www.Julinudelmann.com.

20. Pike W.J., Meye M.D. The vitamin D receptor: New paradigms for the regulation of gene expression by 1,25-dihydroxyvitamin D3 // Endocrinol. Metab. Clin. North Amer. – 2010. – Vol. 39. – P. 255-269.

21. Rautiainen S., Rist P.M., Glynn R.J. et al. Multivitamin use and the risk of cardiovascular disease in men // J. Nutr. – 2016. – Vol. 146. – P. 1235-1240.

22. Tanvetayanon T., Bepler G. Beta-carotene in multivitamins and the possible risk of lung cancer among smokers versus former smokers // Cancer. – 2008. – Vol. 113. – P. 150-157.

Поділитися з друзями:

Партнери