70-річчю з дня народження професора Панчишин Марії Володимирівни присвячується

страницы: 21-23

Melius est nomen bonum quam magnae divitiae (Добре ім’я краще, ніж велике багатство)

Untitled

Melius est nomen bonum quam magnae divitiae
(Добре ім’я краще, ніж велике багатство)

7 січня 2011 р. професору Марії Панчишин мало б виповнитися 70 років. Але з життя вона відійшла 13 лютого 2008 р. Марія Володимирівна народилася в простій родині Софії та Володимира Кальників у селищі Олесько Львівської області. Добре вчилася в школі, яку закінчила з золотою медаллю. Свідомо поєднала свій подальший шлях з медициною. Закінчила санітарно-гігієнічний факультет Львівського медичного інституту (тепер Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького), працювала і лікарем-бактеріологом, і фтизіатром районних лікарень Львівської та Волинської областей. У 1966 р. розпочала роботу на кафедрі терапії інституту, де пройшла шлях від лаборанта до завідувача кафедри. Дисертаційні праці присвятила зв’язку канцеролітичної реакції сироватки крові з коліфлорою кишок та обміном холестеролу при деяких внутрішніх хворобах. Це були перші роботи про холестерол, результати яких спонукали Марію Володимирівну і надалі вивчати цю непросту та неординарну сполуку. У подальшому значення холестеролу для перебігу та оцінки лікування різних нозологій під її керівництвом вивчали однодумці: Ю. Панчишин (ішемічна хвороба серця, ревматизм, хронічні обструктивні хвороби легень), О. Комариця та З. Гук-Лешневська (хронічні гепатити різної етіології), О. Сорокопуд (негоспітальні пневмонії), І. Жакун (хронічні гастрити і пептичні виразки). Серед її учнів є також іноземний аспірант Ю. Аль-Кудеймат, який у 1995 р. першим з іноземців в Україні захистив кандидатську дисертацію українською мовою.
Важливим підсумковим етапом вивчення значення ліпідного метаболізму стали монографії «Гіпохолестеролемія та запалення», редактором якої була проф. М.В. Панчишин, і «Гіпохолестеролемія та внутрішні хвороби», написана колективом кафедри, – її Марія Володимирівна встигла відредагувати і підготувати до друку, однак робота була видана вже після її смерті.
Коло наукових інтересів Марії Володимирівни не обмежується окремими нозологічними одиницями чи ураженнями певної системи. Вона вивчала взаємозв’язок обміну речовин людини і життєдіяльності кишкової мікрофлори (монографії «Дисбактериоз кишечника», 1977, 1983; «Биология канцеролиза», 1978), питання етіології, патогенезу та лікування атеросклерозу, аритмій, гіпертонічної хвороби, серцевої недостатності. Проф. М.В. Панчишин уперше описала синдром «несправжньої черевної жаби» при дисбактеріозі та його лікування, імуносупресивну дію нестероїдних протизапальних препаратів, запропонувала метод зниження гіперліпідемії з використанням живих бактеріальних препаратів, швидкий тест на виявлення Helicobacter pylori. Більшість з цих наукових ідей потребують подальшого вивчення та осмислення, оскільки базуються на нестандартних, а іноді навіть революційних поглядах, що знаходять підтвердження лише у роботах незалежних чесних ретельних науковців з цілого світу.
Професор М.В. Панчишин розглядала рівень холестеролу крові як важливий маркер не тільки перебігу хвороби, але і як показник ефективності лікування та відповіді організму на прийом медикаментів. У 2007 р. на кафедрі заплановано наступний етап досліджень, присвячених вивченню цього питання, який, на жаль, проходить вже без Марії Володимирівни.
Адаптаційним реакціям в клініці внутрішніх хвороб та розвитку і перебігу метаболічного синдрому були присвячені дві дисертації на здобуття ступеня доктора медичних наук – О. Радченко та О. Томашевської. Вплив препаратів-стимуляторів імунної системи на тимус, селезінку та наднирники в експерименті Марія Володимирівна розглядала разом зі своєю ученицею і теперішнім завідувачем кафедри О. Радченко.
Велику увагу Марія Володимирівна приділяла фармакотерапії внутрішніх хвороб, завжди була прибічником дуже зваженого призначення медичних препаратів і виступала проти поліпрагмазії. Вона була в числі перших випробовувачів препарату флуренізиду, який зараз широко використовується.
Професор М.В. Панчишин разом зі своїми співробітниками запропонувала оригінальну за складом нітрогліцеринову мазь для лікування стенокардії (1993 р.).
Важливим питанням для професора було вивчення діагностики та лікування хронічних вірусних гепатитів у сучасних умовах. Увага акцентувалася на тому, що перед постановкою діагнозу «гепатит» мають бути враховані всі етіологічні фактори, які сприяють виникненню цієї хвороби і, за можливості, встановлений конкретний етіологічний чинник саме для даного пацієнта.
Питання лікування гіпертонічної хвороби теж було під пильною увагою. Розглядалися і вивчалися інгібітори АПФ, сечогінні препарати, β-блокатори.
Згадує Юлія Панчишин: «Мама була доброю, надзвичайно організованою, сильною, досить суворою і вимогливою людиною, але, коли виникали проблеми і труднощі в мене, когось з її рідних чи співробітників, то завжди знаходилися і добре слово, і розрада і, головне – порада, як можна вийти з ситуації. Причому вихід подавався не один, інакше кажучи, було «право вибору». І її вимогливість в першу чергу спрямовувалася на неї саму. Мені іноді здавалося, що планка поставлена занадто високо, але мама завжди намагалася поставити її ще вище і перемагала. Щиро раділа успіхам і переживала поразки свої та близьких їй людей. Мама завжди поспішала жити, мабуть відчуваючи, що життя відміряно не так багато. Вона вміла стимулювати інших до роботи та аналізу, постійного самовдосконалення. Завжди говорила: «Cтався до людей так, як би ти хотіла, щоб ставилися до тебе».
Згадує доцент Тетяна Шуфлат: «Багаторічні співробітники Марії Володимирівни, ми завжди захоплювались її подивляючою енергією, невтомним ентузіазмом. Вона вміла запалити бажання до пізнання і дослідницької роботи у всіх, хто працював з нею: у молодих асистентів, інтернів, навіть у студентів-гуртківців. Марія Володимирівна могла чітко окреслити мету дослідження, досконало організувати роботу, розподілити обов’язки виконавців, і результат дослідження завжди доводив правильність її наукового передбачення… Тодішні студенти, тепер кандидати та доктори медичних наук, керівники практичної медицини та викладачі університету – всі ми завжди добрим словом і з теплом у серці згадуємо нашу Марію Володимирівну. Вона вміла достойно триматися у стосунках із «вищими світу цього», була співчутливою та милосердною до страждаючих».
Згадує професор Олена Радченко: «Передусім мушу згадати величезну працездатність Марії Володимирівни. Не було для неї відпусток, вихідних днів чи свят. Вона працювала кожну вільну власну хвилину та вимагала цього від нас. Кожного вересня усі співробітники кафедри мусили прозвітуватися про наукову роботу, зроблену за літо. А вона, у свою чергу, звітувала нам, вражаючи обсягом зробленої роботи та підготовленого до друку матеріалу.
Пам’ятаю її радість від опанування комп’ютера та отримання можливості використання його вдома для наукової роботи. Лише ті, хто починав свою роботу науковця на друкарській машинці, можуть у повному обсязі оцінити переваги комп’ютерного набору текстів та можливості використання Інтернету для пошуку наукових даних.
Хотілось би також звернути увагу на ретельну підготовку професора М.В. Панчишин до лекцій, що може слугувати прикладом для кожного працівника вищої школи. Не секрет, що лектор з тридцятирічним стажем читання лекцій для студентів знає основний матеріал ґрунтовно та часто дослівно. Однак ми всі були свідками, що усі її лекції постійно оновлювались з використанням останніх досягнень медицини та все більш вдалих схем, малюнків та інших ілюстрацій, переважно з провідних закордонних наукових видань, що наближало студентів до сприйняття спеціалізованих наукових публікацій у майбутньому. Цими ілюстраціями проф. М.В. Панчишин щедро ділилась з нами, молодими асистентами, дозволяючи використовувати їх у власній роботі.
Ставлячи такі високі вимоги до себе, Марія Володимирівна була також не менш вимогливою до студентів, учнів, колег та своєї родини. Була дуже емоційна та завжди прагнула розділити найкращі та найважчі хвилини оточуючих, допомагала у скруті, у тому числі матеріально, зразу відчувала фальш і непорядність та дуже гостро й болюче на це реагувала. Не було тільки в ній байдужості, що стала частим нашим супутником у сучасному світі. Можливо, це не спрощувало її життя й призвело до швидкого згорання, проте дало змогу прожити так, щоб освітити шлях у житті та науці багатьом людям, залишити школу послідовників та учнів».
Згадує асистент Ольга Королюк: «Мої спогади про Марію Володимирівну починаються із студентських років. Професор М.В. Панчишин очолювала тоді кафедру факультетської терапії, про яку у студентському середовищі ходили легенди, бо кафедра вважалася однією з найбільш серйозних і вимогливих в університеті: «Пройдеш кафедру Панчишин – диплом точно дістанеш». Коли на 4 курсі почалося навчання на кафедрі, я зрозуміла, що багато з того, що чула від попередників, справді міф – немає надвимогливості, терору, однак є ряд серйозних вимог і певні особливості, яких не було на інших предметах. Зокрема, вже тоді на кафедрі була рейтингова система навчання. Пригадую, в коридорі висіла дерев’яна дошка, до якої в кінці кожного місяця ми всі бігали подивитися на свій рейтинг. Обов’язковими були письмові підготовки до практичних занять і лекцій, які оцінювалися певною кількістю балів. Підготовкою до заняття не вважався просто конспект – потрібно було виконати якесь практичне завдання (вирішити ситуаційну задачу, описати ЕКГ, оцінити зміни у результатах лабораторних досліджень чи провести диференційну діагностику). Лекції нам читала Марія Володимирівна і в кожну лекцію вона вкладала душу: використовувала найсучасніші дані, якось в особливий спосіб вміла викласти матеріал, наголошуючи усе важливе і водночас не пропускаючи деталей. Кожну лекцію Марія Володимирівна закінчувала словами: «Які у вас є до мене запитання?» або «Чим менше у вас запитань до мене, тим більше у мене буде до вас». Вона чекала запитань, цінувала дискусію, вміла вислухати і дати обґрунтовану відповідь. Ще запам’яталося, що Марія Володимирівна завжди звертала увагу на аспекти клінічної фармакології: питання взаємодії препаратів, особливості фармакотерапії при супутній патології, побічні дії ліків; зокрема, на 5 курсі у нас були лекції про аритмогенну дію антиаритмічних препаратів, побічні дії нестероїдних протизапальних засобів.
Коли прийшов час іспитів, усі переживали – іспити проводилися у письмовій формі і також були об’ємними: декілька ситуаційних задач, аналіз електрокардіограм, лабораторних тестів, короткі теоретичні запитання. На 5 курсі мою роботу перевіряла Марія Володимирівна, пригадую, вона вийшла з кабінету, назвавши моє прізвище, і сказала: «Добра робота, я поставила вам високий бал, приходьте займатися науковою роботою». Так я залишилася на кафедрі, де пройшли інтернатура, клінічна ординатура і де працюю дотепер.
Професор М.В. Панчишин особисто вболівала за кожного складного хворого. Вона детально обстежувала кожного пацієнта, незалежно від його соціального та економічного статусу. Якщо були потрібні якісь додаткові діагностичні тести – вона особисто телефонувала і домовлялася про дослідження, хворого завжди супроводжував інтерн чи клінічний ординатор, а Марія Володимирівна казала: «Ти йдеш, щоб чогось навчитися». Такі походи завжди були результативними. Пригадую одну пацієнтку, госпіталізовану з клінікою септичного стану, якій при ультрасонографії діагностували пухлину печінки, після чого родина забрала її додому. Тоді Марія Володимирівна сказала: «Ти розумієш, що вдома вона помре від гнійника, бо треба слухати не висновки спеціалістів, а клініку. Роби що хочеш – телефонуй, іди додому, але переконай родичів, щоб ще раз привезли її на обстеження, я сама домовлюся про сонографію і пункцію». Абсцес було спунктовано і хвору виписали додому за 2 тижні у задовільному стані. Кожен складний випадок завершувався клінічним розбором або конференцією, присвяченою цій проблемі.
Коли почалася моя викладацька діяльність, Марія Володимирівна говорила: «На практичних заняттях не читай студентам лекції, людина сприймає на слух лише 10% інформації; покажи щось цікаве, завантаж роботою, бо лише працюючи ми засвоюємо до 90%».
Професор М.В. Панчишин вирізнялася надзвичайною працездатністю, і, навіть будучи тяжко хворою, вона до останніх днів працювала. В роботі знаходила втіху і відраду, байдикування не дарувала нікому і називала це «крадеш у Бога час».
Мала феноменальну інтуїцію на недопрацювання, маскувати недоліки не було сенсу, бо здавалося, що вона бачить їх, як тільки переступиш поріг кабінету, в таких ситуаціях краще було не «мудрувати лукаво», а вислухати усі зауваження або попросити допомоги.
Марія Володимирівна завжди була готова допомогти, і про допомогу не треба було просити. Коли у моєму житті була найскладніша ситуація (проблеми після народження доньки), Марія Володимирівна щодня телефонувала і допомагала чим могла – шукала контакти за кордоном, підтримувала, клопотала про матеріальну допомогу. Вона казала: «Бог не дає більше випробувань, ніж ми можемо витримати».
Вона не шукала легких шляхів, уміла відстояти свою думку, не старалася наслідувати новомодні тенденції і догми, ніколи не зупинялася на досягнутому, завжди цінувала працелюбність, підтримувала обґрунтовані ідеї і була абсолютно проти того, щоб наука ішла на поводу у комерції.
Такі люди заслуговують на безсмертя, бо продовжують жити у своїх ідеях».
Пройшло три роки після смерті Марії Володимирівни. Колектив кафедри, яку вона очолювала впродовж 23 років і якою зараз керує професор О. Радченко, продовжує розвивати та поглиблювати її основні ідеї, що і є ознакою створеної наукової школи. Молоді вчені отримують та аналізують цікаві результати. Це стосується, зокрема, продовження вивчення ролі гіпохолестеролемії у патогенезі, перебігу та прогнозуванні хвороб внутрішніх органів. Увагу на себе звертають результати обстеження великої кількості осіб з низьким рівнем холестеролу крові серед хворих на ішемічну хворобу серця (кандидатська дисертація ас. А.Л. Філіпюк), у тому числі з порушеннями вуглеводного обміну (дослідження ас. О.Я. Королюк); встановлений несприятливий вплив гіпохолестеролемії на адаптаційні процеси та зменшення ефективності магнітної терапії за її умов (дослідження ас. І.Б. Жакун), поглиблення ендотоксикозу на фоні гіпохолестеролемії (дослідження ас. М.О. Кондратюк) та несприятливий вплив її на перебіг хронічної серцевої недостатності на фоні анемії (дослідження ас. В.В. Зеніна). Проф. М.В. Панчишин поклала початок цим дослідженням та визначила основні шляхи наукового пошуку. У тому ж ключі продовжує вивчатися ця проблема у пацієнтів з хронічною хворобою нирок та нирковою недостатністю (дослідження З.В. Деркача) та у хворих із хронічною рецидивною кропив’янкою (дослідження ас. І.В. Гуль).
Доцент Тетяна Шуфлат: «Професор Панчишин народилася в прекрасний день Різдва, в час, коли небеса відкриті і на землю спадає благодать. Кожного року в цей день ми згадуємо Марію Володимирівну. В цьому році їй виповнилося б сімдесят років. Всього сімдесят… «Створи себе сам» – це прекрасна мета життя для тих, хто починає шлях праці та творчості, і для тих, хто вже довго і успішно йде цією дорогою. Це кредо гідної і порядної людини, натхненного і невтомного науковця, педагога Марії Володимирівни Панчишин, яку поважали і пам’ятають всі, хто її знав».
Юлія Панчишин: «Я дякую всім, хто пам’ятає мою маму. Адже „людина живе доти, доки її пам’ятають”».

Ольга Королюк
Юлія Панчишин
Олена Радченко
Тетяна Шуфлат

Поделиться с друзьями:

Партнеры

ЛоготипЛоготипЛоготипЛоготип