Основні стратегії профілактики неінфекційних захворювань в Україні

страницы: 5-8

Г.Д. Фадєєнко, директор Інституту, д.мед.н., професор, О.В. Колеснікова, д.мед.н., ст. наук. с., ДУ «Національний Інститут терапії ім. Л.Т. Малої НАМН України»

Останніми роками неінфекційні захворювання є в центрі уваги вчених та практичних лікарів усього світу. Для України ця проблема має першочергове значення у зв’язку з великою поширеністю неінфекційних захворювань і високою частотою інвалідизації та смертності внаслідок цих захворювань. В основі розвитку більшості неінфекційних захворювань лежать однакові фактори ризику, до яких належать малорухомий спосіб життя, куріння, надмірна маса тіла, нераціональна харчова поведінка та інші. Більшість із названих факторів можливо корегувати і усувати ще на ранніх етапах розвитку людини. Другою важливою складовою розвитку неінфекційних захворювань є генетичні порушення. Крім того, особливе значення мають соціальні фактори і можливість населення взяти на себе частину відповідальності за своє здоров’я. Тільки розуміння ролі як генетичних чинників, так і поведінкових факторів ризику неінфекційних захворювань може дати змогу практичному лікарю розробляти індивідуальні програми профілактичних закладів, що потребує створення системи запобігання захворюванням і усунення факторів ризику. Це не тільки завдання медичної спільноти, а й найважливіше соціально-економічне завдання держави.

Однією з основних складових усіх профілактичних заходів є формування в населення медичних знань й установок на здоровий спосіб життя.

Слід зазначити, що профілактичні заходи повин­ні проводитися на різних рівнях із залученням спеціалістів як у галузі терапії, так і ендокринології, неврології, генетики, кардіології, фізичного виховання.

Натепер демографічна ситуація в Україні характеризується високими показниками смертності, особливо серед населення працездатного віку, низькими показниками народжуваності. Підсумки, на жаль, невтішні: коротка середня очікувана тривалість життя і зменшення чисельності населення. І хоча останніми роками спостерігається зростання показників народжуваності і зниження смертності, і, як наслідок, намітилася тенденція до збільшення середньої тривалості життя, проте ніхто, мабуть, не може сказати, чи надовго збережеться така ситуація. Україна набагато перевершує економічно розвинені країни за показниками загальної смертності, а за тривалістю життя сильно відстає.

Основними причинами смерті населення всіх економічно розвинених країн і багатьох країн світу, що розвиваються, є неінфекційні захворювання. Велику частку в структурі смертності від названих захворювань становлять хвороби системи кровообігу, злоякісні новоутворення, хвороби шлунково-кишкового тракту, органів дихання і цукровий діабет. Україна не є винятком: на частку хвороб системи кровообігу припадає 67,3%, злоякісних новоутворень – 13,1%, хвороб шлунково-кишкового тракту – 4% і хвороб дихальної системи – 4%.

Стратегії зниження частоти неінфекційних захворювань

вверх

Для зниження рівня розвитку неінфекційних захворювань запропоновані три стратегії: популя­ційна – вплив на ті особливості способу життя і навколишнього середовища, які збільшують ризик розвитку неінфекційних захворювань серед усього населення; високого ризику – виявлення і зниження рівнів факторів ризику у людей із підвищеним ризиком розвитку названих захворювань; вторинна профілактика – запобігання їх прогресуванню, виявлення осіб із ранніми стадіями захворювання і/або проведення відповідних профілактичних і лікувальних заходів. Стратегії щодо зниження тягаря неінфекційних захворювань повинні бути комплексними, довгостроковими і проводитися різними секторами суспільства. Запорукою успіху здійснення таких стратегій можуть стати державна (регіональна, місцева) політика та адекватне фінансування.

Завдання держави – формування послідовної та довгострокової політики, спрямованої на формування та підтримку здорового способу життя, зміцнення здоров’я та профілактику неінфекційних захворювань. При формуванні політики різного рівня необхідна участь різних державних і приватних установ (інститутів), громадських та інших організацій, що представляють громадянське суспільство. Рішення щодо профілактики неінфекційних захворювань повинні бути відображені у відповідних законодавчих і нормативно-правових актах, програмах із визначеною мірою відповідальності за їх реалізацію. При прийнятті таких рішень необхідно визнати, що профілактика неінфекційних захворювань, особливо популяційна серед усього населення, – це проблема не тільки закладів охорони здоров’я, а й усієї системи охорони здоров’я, всієї держави.

Не викликає сумнівів необхідність створення і виконання відповідних нормативів, що сприяють формуванню сприятливого навколишнього середо­вища для збереження і зміцнення здоров’я, підвищення якості та подовження життя населення.

Основні напрямки розвитку і вдосконалення законодавчої та нормативно-правової бази з профілактики неінфекційних захворювань та факторів їх ризику повинні включати:

  • розробку і проведення ефективних заходів щодо тютюнової та алкогольної продукції, включаючи пиво;
  • дотримання заборони на продаж тютюнової та алкогольної продукції особам, які не досягли віку 18 років;
  • заборона всіх видів реклами тютюнової та алкогольної продукції, нездорового харчування в засобах масової інформації, громадських місцях;
  • заборона куріння і розпивання алкогольних напоїв у громадських місцях;
  • жорсткий контроль за складом продуктів харчування, що реалізуються через торговельну мережу (наприклад, зниження вмісту тваринного жиру і солі), спонукання виробників продуктів харчування до заміни «нездорових» продуктів харчування або їх інгредієнтів на «здорові»;
  • адаптацію міської дорожньої інфраструктури до пішохідного та велосипедного, а не автомобільного руху.

Необхідно також відзначити, що в західних країнах після зміни законодавства в бік, несприятливий для тютюнових компаній, виробників алкогольної продукції та харчової індустрії, ці корпорації перемістили свої зони дії в східні країни, що не мають такого законодавчого захисту. Тому для України важливо внести зміни в своє законодавство відповідно до міжнародних нормативно-правових актів, брати участь і підтримувати міжнародні законодавчі та нормативно-правові ініціативи.

Однією з необхідних умов здійснення ефективних заходів із профілактики неінфекційних захворювань, збереження і зміцнення здоров’я є аде­кватне фінансування. Джерелами можуть бути: державні інвестиції; інвестиції страхових компаній; інвестиції громадських організацій; інвестиції бізнес-компаній; приватні інвестиції; інвестиції міжнародних організацій.

Участь системи охорони здоров’я в стратегіях профілактики неінфекційних захворювань

вверх

Стратегії щодо збереження та зміцнення здоров’я, профілактики неінфекційних захворювань повин­ні розроблятися під керівництвом Міністерства охорони здоров’я та Міністерства соціального розвитку України і проводитися при ефективному партнерстві системи охорони здоров’я з іншими урядовими та неурядовими організаціями, науково-дослідними установами та професійними науковими товариствами, громадськими організаціями та за участю самого населення. Такі стратегії повинні включати:

  • забезпечення взаємодії з різними секторами і установами медичного і немедичного профілю, що займаються проблемами зміцнення здоров’я і профілактики захворювань;
  • розробку і реалізацію національних і регіональних програм зі збереження і зміцнення здоров’я, профілактики неінфекційних захворювань для різних цільових груп населення;
  • визначення професійних, технічних і фінансових ресурсів для проведення заходів щодо збереження та зміцнення здоров’я, профілактики неінфекційних захворювань;
  • безперервну освіту в системі перед- і післядипломної підготовки кадрів, здатних на сучасному рівні проводити заходи щодо збереження і зміцнення здоров’я населення, профілактики та зниження неінфекційних захворювань і їх факторів ризику;
  • експертну оцінку сучасних технологій збереження і зміцнення здоров’я, профілактики неінфекційних захворювань, включаючи освітні посібники, лікарські засоби та обладнання, забезпечення їх доступності для населення;
  • здійснення зв’язків із населенням, ЗМІ, неурядовими громадськими організаціями, міжнародними організаціями;
  • розробку стандартів із профілактики неінфекційних захворювань, лікування тютюнової та алкогольної залежності, профілактики надмірного вживання алкоголю і введення їх у перелік обов’язкових медичних послуг;
  • наукові дослідження у сфері прикладної епіде­міо­логії, включаючи вдосконалення системи моніторингу показників здоров’я населення, стратегій щодо збереження та зміцнення здоров’я, профілактики неінфекційних захворювань і їх факторів ризику.

Нині в системі охорони здоров’я велику увагу слід приділяти розробці і здійсненню заходів щодо контролю факторів ризику розвитку неінфекційних захворювань, зокрема куріння, надмірного споживання алкоголю, артеріального тиску, гіперхолестеринемії, надлишкової маси тіла та ожиріння, цукрового діабету 2-го типу. Крім цього, велику роль відіграє робота щодо відстеження пацієнтів із високим ризиком розвитку неінфекційних захворювань і тих, хто потребує активного лікування.

Для проведення таких заходів в Україні повинні функціонувати центри здоров’я, діяльність яких спрямована на досягнення таких цілей:

  • виявлення факторів розвитку неінфекційних захворювань серед населення;
  • формування груп із високим ризиком розвитку неінфекційних захворювань серед населення і при необхідності направлення їх до відповідних фахівців;
  • проведення профілактичних заходів щодо зниження рівня неінфекційних захворювань;
  • проведення масових акцій, спрямованих на формування здорового способу життя та профілактику неінфекційних захворювань.

Матеріально-технічне забезпечення центрів здоров’я потребує постійного методичного забезпечення і супроводу. Для виконання цих завдань на регіональному рівні повинен бути створений спеціальний координаційний центр із наданням йому наступних функцій:

1) розробка та організаційно-методичне забезпечення з питань впровадження науково обґрунтованих методів і технологій виявлення та профілактики неінфекційних захворювань, їх чинників розвитку серед населення різних категорій (організованого і неорганізованого);

2) рецензування і наукова експертиза освітніх матеріалів із профілактики неінфекційних захворювань та їх факторів розвитку;

3) участь у розробці нормативно-правової бази, яка регламентує діяльність центрів здоров’я і взаємодіючих із ними структур первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД) з профілактики неінфекційних захворювань та їх факторів ризику, включаючи розробку індикаторів і критеріїв оцінки їх діяльності;

4) розробка методичних матеріалів (настанов, рекомендацій, посібників, стандартів, довідників) для здійснення профілактичної допомоги населенню;

5) участь у розробці освітніх стандартів і підготовці фахівців із проблем профілактики неінфекційних захворювань і факторів їх розвитку на до- і  післядипломному рівнях;

6) участь у розробці та оцінці цільових федеральних і регіональних профілактичних програм;

7) розробка та/або експертна оцінка освітніх матеріалів для підвищення інформованості населення в питаннях зміцнення і збереження здоров’я, про способи профілактики неінфекційних захворювань і їх факторів розвитку;

8) спільно з навчальними закладами та профільними НДІ участь у підготовці і сертифікації наукових і практичних кадрів, підвищення кваліфікації наукових працівників і фахівців лікувально-профілактичних установ, медичних центрів із профілактики неінфекційних захворювань та факторів їх розвитку (цикли тематичного удосконалення, навчання на робочому місці, дистанційні і виїзні форми навчання);

9) організація і проведення вибіркових досліджень і соціологічних опитувань населення для оцінки ефективності діяльності центрів здоров’я і пов’язаних із ними структур ПМСД із профілактики неінфекційних захворювань та факторів їх розвитку;

10) формування єдиної бази даних за звітністю та результатами діяльності центрів здоров’я для оперативного прийняття управлінських рішень щодо вдосконалення профілактичної допомоги населенню.

Діяльність первинної ланки охорони здоров’я на сьогодні сконцентрована більшою мірою на лікувально-діагностичних функціях. Водночас служби первинної ланки охорони здоров’я, працюючи на індивідуальному чи груповому / сімейному рівнях, повинні ввести в постійну практичну діяльність заходи щодо збереження та зміцнення здоров’я, профілактики неінфекційних захворювань і їх факторів ризику. Сучасні методи лікування найбільш поширених патологій, особливо на ранніх стадіях, дають хороший ефект і помітно подовжують життя пацієнтів. Проте у більшості цих пацієнтів рівні факторів ризику залишаються високими, що призводить до прогресування захворювань, появи ускладнень і передчасної смерті. Тому в завдання лікарів первинної ланки охорони здоров’я повинна входити корекція факторів ризику до появи симптомів захворювання (з метою його профілактики) і особливо інтенсивна їх корекція після появи клінічних ознак хвороби (з метою запобігання її прогресуванню).

Визначення груп високого ризику розвитку захворювань, рання діагностика, своєчасне лікування та спостереження за ефективністю лікування артеріальної гіпертензії, гіперхолестеринемії, цукрового діабету можуть знизити смертність від хвороб системи кровообігу. Тому необхідно вдосконалення методів профілактики неінфекційних захворювань. Поєднання популяційної стратегії профілактики названих захворювань зі стратегіями профілактики високого ризику і вторинної профілактики, безумовно, приведе до поліпшення здоров’я населення.

Висновок

вверх

Сьогодні очевидно, що зниження високої смертності та збільшення очікуваної тривалості життя в Україні можливі насамперед за рахунок профілактики і контролю основних неінфекційних захворювань. Ця проблема, поза сумнівом, є міжсекторальною, однак медичні працівники відіграють велику роль в її вирішенні. Вони повинні бути ініціаторами, «каталізаторами», «аналізаторами» всіх дій, які сприяють профілактиці неінфекційних захворювань, інформувати владні структури і населення про динаміку цих процесів. Можна не сумніватися, що популяційна стратегія, мета якої оздоровлення способу життя всього населення, має надзвичайно важливе значення в профілактиці неінфекційних захворювань. Однак треба чітко уявляти, що ефект від цієї стратегії з’явиться тоді, коли населення, сприйнявши її, відреагує зміною способу життя, а для цього, як показує досвід, знадобиться тривалий період часу. Водночас служби охорони здоров’я, використовуючи стратегію високого ризику і запобігання прогресуванню ранніх стадій захворювання, можуть зіграти істотну роль у порівняно швидкому зниженні в значної частини населення рівня факторів ризику, які можна відкоригувати (куріння, артеріальна гіпертензія, дисліпідемія, зловживання алкоголем, цукровий діабет, ожиріння та ін.), і таким чином знизити захворюваність і смертність від цих захворювань.

Сьогодні в арсеналі лікарів є сучасні лікарські засоби, здатні швидко коригувати основні фактори ризику неінфекційних захворювань. При цьому не слід протиставляти вищеназвані стратегії (популяційну, високого ризику та вторинної профілактики), навпаки, вони доповнюють одна одну, і найкращий ефект досягається там, де використовуються всі три стратегії. Це підтверджує закордонний і вітчизняний досвід. Серед перспективних напрямків поліпшення здоров’я населення, поряд із розвитком і вдосконаленням спеціалізованої медичної допомоги, особливе місце слід відвести формуванню здорового способу життя та профілактиці соціально значущих неінфекційних захворювань, насамперед хвороб системи кровообігу, злоякісних новоутворень та цукрового діабету 2-го типу.

Нині настав час для створення центрів здоров’я, основними завданнями яких є робота з формування здорового способу життя та профілактика неінфекційних захворювань серед населення. Можна сподіватися, що успішна робота центрів здоров’я дасть змогу знизити рівень захворюваності, інвалідності та смертності населення України і, відтак, витрати на лікування, у тому числі на високотехнологічну медичну допомогу. Поряд із роботою центрів для зниження тягаря неінфекційних захворювань і їх негативного внеску в наявну демографічну ситуацію необхідно створення і проведення широкомасштабних національних (регіональних) програм, які повинні складатися з правильних (адекватних) дій, охоплювати правильне (достатнє) число населення, здійснюватися протягом правильного періоду часу і з правильною інтенсивністю. Для гарантії ефективності таких програм необхідні державна політика (підтримка), міжсекторальна співпраця і достатні людські (професійні) і матеріальні ресурси.

Поделиться с друзьями:

Партнеры

ЛоготипЛоготипЛоготипЛоготип