Розділи: Огляд |

«Життя у дослідженні нових ліків» лауреата Нобелівської премії Джеймса Блека

сторінки: 66-67

О.М. Радченко, Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького

Radchenko_1(14).jpgУ березні цього року у віці 85 років помер лауреат Нобелівської премії з медицини (1988 р.) Джеймс Блек (James Whyte Black), який випустив у клінічну практику перший β-адреноблокатор пропранолол та перший антагоніст Н2-гістамінових рецепторів циметидин. Окремий номер Британського журналу фармакології, який готувався до святкування 85-ліття шотландського фармаколога, виявився присвяченим також його пам’яті. Остання біографічна стаття Джеймса Блека у ньому носить назву «Життя у дослідженні нових ліків» («A Life in New Drug Research»), що визначає життєвий шлях вченого (рис. 1).
Особиста біографія Джеймса Блека не вказує на якісь особливості [9], крім математичного складу розуму, наполегливості у навчанні, порядності. Джеймс народився 14 червня 1924 р. в родині інженера гірської справи в шотландському місті Уддінгстон у Південному Ланаркширі (Uddingston, South Lanarkshire). Під впливом старшого брата Вільяма Джеймс обрав медицину в університеті Святого Ендрю (St. Andrews University) у Шотландії. З 1946 р. був одружений з Хіларі Вохан (Hilary Vaughan) до її смерті у 1986 р., має дочку Стефанію (1951 р. н.). У 1994 р. одружився вдруге з Роні Маккай (Rona McLeod MacKie) [9, 16].
Науково-дослідницька робота Джеймса Блека почалась по завершенні університету в 1946 р. [9] на кафедрі фізіології під керівництвом професора Р. Гаррі (R.C. Garry), який вивчав вибірковість поглинання цукрів тонкою кишкою. У 1947-1950 рр. Дж. Блек викладав фізіологію в медиsчному коледжі (King Edward VII College of Medicine) в Сінгапурі. Повернувшись до Великобританії, Джеймс Блек заснував кафедру фізіології в університетській ветеринарній школі Глазго (University’s Veterinary School) та створив сучасну лабораторію, в якій працював 8 років. Разом з абдомінальним хірургом Адамом Смітом (Adam Smith) Дж. Блек досліджував фармакологію гістамін-стимульованої продукції соляної кислоти [14]. А співпраця разом з Джоржем Смітом (George Smith), який шукав шляхи збільшення доставки кисню у пацієнтів зі звуженими коронарними артеріями, дозволила Блеку запропонувати власне вирішення проблеми зменшення потреби міокарда в кисні – зменшення симпатичного впливу на серце. У 1956 р. Джеймс Блек вже чітко сформулював мету власних наукових прагнень – пошук антагоніста адреналінового рецептора, базуючись на дуалістичній адренорецепторній концепції Раймонда Олквіста (Raimond Ahlqvist). Ця його ідея була втілена у новій лабораторії фармацевтичної компанії I.C.I. Pharmaceuticals Division в м. Чеширі, де Дж. Блек працював з 1958 р. по 1964 р. разом з блискучим хіміком Джоном Стефенсоном (John Stephenson) над синтезом та дослідженням властивостей пропранололу [12, 13]. У 1964 р. пропранолол був промислово випущений та рекомендований до застосування передовсім при артеріальній гіпертензії. Цей рік вважається початком клінічного застосування β-блокаторів [13]. У роботі над синтезом та вивченням першого β-блокатора важливу роль відіграли хімік Берт Кроутер (Bert Crowther), біохімік Біл Дункан (Bill Duncan) та Брайан Прітчард (Brian Pritchard), який був відповідальний за клінічне дослідження β-блокаторів та вперше відкрив їх гіпотензивну дію.
Завершивши етап роботи над розробкою пропранололу, Джеймс Блек у 1963 р. перейшов до компанії ГлаксоСмітКляйн (Smith, Kline and French), де керував дослідженнями циметидину [11, 15]. В 1973 р., коли циметидин був готовий до впровадження на ринок, Дж. Блек повернувся до викладацької роботи та очолив кафедру фармакології у коледжі Королівського університету в Лондоні (King’s University College). Наукові дослідження з аналітичної фармакології продовжував у фармацевтичній компанії «Велкам» (Wellcome Foundation) у 1977-1984 рр. разом з хіміком Паулем Леффом (Paul Leff). Після того знову повернувся до основної роботи в лабораторії аналітичної фармакології Інституту Рейн (Rayne Institute) при згаданому коледжі, отримав звання професора аналітичної фармакології (1988 р.) та очолював кафедру до 1992 р. У 1981 р. отримав лицарську відзнаку, а у 1988 р. – Нобелівську премію за відкриття важливих принципів медикаментозної терапії (рис. 2),
З 1992 р. до 2006 р. був ректором (Chancellor) університету в Данді (University of Dundee) в Шотландії, який зараз носить його ім’я. Сер Джеймс Блек був автором близько 200 робіт, які мали фундаментальне значення для медицини [9, 10].
Отже, 45 років тому завдяки роботі Джеймса Блека перший адреноблокатор пропранолол увійшов у клінічну практику. З того часу синтезовані нові β-блокатори (таблиця) з іншими властивостями, яких не було в пропранололу: селективність, внутрішня симпатоміметична активність, гідрофобність, додатковий вазодилятувальний ефект.

Таблиця. Міжнародні назви та торгові марки β-адреноблокаторів

Міжнародна назва
Торгові марки
1
Пропранолол
Анаприлін, Індерал, Індикардин, Новопранол, Обзидан, Пролол, Пропра-Ратіофарм, Апо-Пропранолол
2
Алпренолол
Аптин
3
Атенолол
Азектол, Азотен, Апо-Атенолол, Атенова, Атенобене, Атенол, Атенолол-Нікомед, Атеносан, Аткардил, Бетакард, Блокотенол, Вазкотен, Катенолол, Коротенол, Кардотабс, Куксанорм, Ормідол, Принорм, Синаром, Тенолол, Тенормін, Унілок, Фалітонзин, Хайпотен
4
Ацебутолол
Сектраль
5
Бісопролол
Біпролол, Бісокард, Бісопрофар, Бісостад, Конкор, Корбіс, Сопрол, Коронал
6
Бетаксолол
Бетоптик, Бетакор, Бетак, Бетоптик-S, Керлон, Локрен
7
Есмолол
Бревіблок
8
Карведілол
Корвазан, Коріол, Ділантренд, Карділол, Таллітон, Карведігама, Карветренд, Карвідекс, Кардіостад, Протекард
9
Картеолол
Картрол
10
Лабеталол
Албетол, Нормодин, Лакардія
11
Левобунолол
Бетаган
12
Метопролол
Метоблок, Метопрол, Метопролол, Беталок, Вазокардин, Корвітол, Лопресор, Метолол, Метопрес, Спесикор, Егілок, Анепро, Емзок, Азопрол ретард
13
Надолол
Коргард
14
Небіволол
Небілет, Небівал, Небікард, Небілонг, Нодон
15
Окспренолол
Тразикор
16
Пенбутолол
Бетапресин, Леватол
17
Піндолол
Віскен
18
Соталол
Соталекс, Бетапейс
19
Талінолол
Корданум
20
Тімолол
Апо-Тімолол, Блокадрен, Кузімолол, Офтеносин, Тімогексал
21
Целіпролол
Селектон, Целіпрол


Доказовою медициною доведена здатність β-блокаторів знижувати смертність і частоту серцево-судинних подій у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, гострим та перенесеним раніше інфарктом міокарда, хронічною серцевою недостатністю (рівень доказовості 1А), стенокардією напруги (рівень 1В), тахіаритміями (рівень 1С) [5-8]. Проте неселективний, без внутрішньої симпатоміметичної активності, ліпофільний блокатор пропранолол, синтезований під керівництвом Джеймса Блека, посідає тверді позиції у практичній медицині, особливо у хворих з некардіальною патологією. До некардіальних показань до застосування β-блокаторів, зокрема пропранололу, належать нейроциркуляторна дистонія, гіпервентиляційний синдром, мігрень, тиреотоксикоз, портальна гіпертензія, алкогольна абстиненція, страх публічних виступів, есенціальний тремор, вазовагальні синкопи, неврогенні розлади сечовипускання [1-4]. «Життя у дослідженні нових ліків» Джеймса Блека поклало початок ері синтезу та раціонального патогенетичного клінічного використання блокаторів клітинних рецепторів (β-адреналових та Н2-гістамінових), що має вирішальне значення для внутрішньої медицини.
Список літератури знаходиться в редакції

Поділитися з друзями:

Партнери

ЛоготипЛоготипЛоготипЛоготип