Розділи: Лекція |

Дефініції в сучасній фармації та фармакології, або як називати ліки

сторінки: 15-19

В.П. Черних, Національний фармацевтичний університет, м. Харків
Наприкінці минулого та на початку теперішнього сторіччя фармацевтичний ринок України зазнав значних змін, особливо щодо збільшення кількості лікарських препаратів (ЛП), які випускаються фармацевтичними компаніями під різними назвами з їх різними «пріоритетними нішами» [2]. З’явились не тільки нові ліки, але й нові терміни, які пов’язані з їх назвами. Сьогодні розібратись у сучасній термінології ліків часто складно навіть спеціалістам – провізорам і лікарям, а в ряді випадків у різних джерелах інформації про ліки один і той же термін інтерпретується неоднаково [20].
Доволі часто гучні терміни використовуються неправильно. Адже термін – це не тільки буквальний зміст слова або словосполучення, це навіть не слово із точно визначеним значенням, для спеціаліста це – образ і програма дії. Володіння термінами та поняттями (дефініціями) – основа професійного спілкування та майстерності в кожній сфері. Назви ліків є частиною медичної термінології та розраховані на спеціалістів, але не можна забувати, що назва лікарського засобу, як і кожного товару, є основою його комунікацій зі споживачами, ідентифікує його та дозволяє виділити серед інших. Тому бажано приділити увагу новим дефініціям, які використовуються сьогодні в фармації, фармакології, медицині.
Іще нещодавно існували дві основні назви ліків: лікарська речовина (або субстанція) та лікарський препарат [3]. Відповідно до визначень ВООЗ:
Лікарська речовина (субстанція, діюча речовина, активний фармацевтичний інгредієнт) – стандартизована біологічно активна речовина з певною фармакологічною активністю, здатна змінювати стан організму, яка використовується для виробництва лікарських препаратів [11].
Лікарський препарат – це готовий продукт, який являє собою лікарську речовину в певній лікарській формі, дозволену до медичного застосування, та застосовується для профілактики, лікування, діагностики захворювань [6]. Діючих речовин у складі одного лікарського препарату може бути декілька, в такому випадку це – комбінований ЛП. Сьогодні окрім терміну «лікарський препарат» широко використовуються терміни «лікарський засіб» і «ліки». Інші терміни, наприклад, «медикамент», «фармацевтичний препарат», «фармакологічний препарат», знижують точність значення терміну, тому їх використання є некоректним.
Однак для класифікації, визначення категорійності (статусу) «лікарських препаратів» та інших цілей використовуються різноманітні терміни: міжнародна непатентована назва (МНН, або INN [International Nonproprietary Name]), торгова назва, фірмова назва, умовно-міжнародна назва, національна непатентована назва, активна діюча речовина, оригінальний препарат, інноваційний препарат, модифікований препарат, бренд, дженерик (генерик, генеричний препарат), брендований генерик, парасольковий бренд, парасольковий генерик, копійований препарат, синонім, аналог, орфанний препарат («препарат-сирота»), блокбастер, нон-нейм препарат, еталонний препарат (референс-препарат, або компаратор) тощо. Що ж означають ці терміни?
Відповідно до традиційної класифікації лікарських речовин, кожний лікарський препарат може мати назви трьох типів: хімічну, міжнародну та торгову.
Хімічна назва затверджується відповідно до вимог Міжнародної спілки з теоретичної та прикладної хімії (IUPAC – International Union of Pure and Applied Chemistry). Хімічна назва лікарського засобу відображує його молекулярну будову та забезпечує хімічну ідентифікацію. Вона точно характеризує препарат як хімічну сполуку, але зазвичай надто складна для широкого застосування, за винятком назв декількох простих неорганічних сполук (наприклад, бікарбонат натрію). Хімічна назва, на відміну від інших назв, є незалежним поняттям, тобто не є власністю, зареєстрованою як товарний знак, і може бути вільно використана будь-яким виробником.
Активна діюча речовина (або фармакологічно активна речовина) – унікальна біологічна субстанція, яка виявляє лікувальну дію на організм. Активних діючих речовин у складі одного ЛП може бути декілька, тоді це комбінований ЛП (наприклад, Цитрамон, Піковіт, Ампіокс).
Міжнародна непатентована назва (МНН, або INN) – родова або загальна назва активної діючої речовини, яка входить до складу ЛП, вона надається при реєстрації даної активної речовини. Міжнародна назва затверджується офіційними органами, не є власністю певного виробника, не захищена патентом, використовується в національній і міжнародній довідковій літературі. МНН знаходиться в суспільному розпорядженні та може бути використана будь-яким виробником із дозволу національних органів, які діють в контакті з Міжнародною комісією непатентованих назв ВООЗ. На цей дозвіл необхідно посилатися в усіх правових документах щодо даного ЛП.
На відміну від громіздких хімічних назв складних сполук, які мають фармакологічну активність, МНН являють собою слова або словосполучення, які складені за певними правилами та визначають ці сполуки. Іноді МНН і хімічна назва збігаються. Це можливо лише для відносно нескладних молекул (наприклад, кислота ацетилсаліцилова). Для складних сполук МНН може включати фрагменти хімічної назви (наприклад, хімічна назва «натрієва сіль 2-[(2,6-дихлорфеніл)аміно]-фенілоцтової кислоти» відповідає МНН «диклофенак натрію»).
Для включення МНН до міжнародної класифікаційної системи АТС (Anatomical Therapeutic Chemical) до ВООЗ подається заява, що містить проект МНН. При складанні проекту МНН необхідно керуватися опублікованими ВООЗ принципами міжнародних назв фармакологічних речовин, що не підлягають патентуванню, відповідно до яких:
  • МНН повинна мати чітке написання й звучання і не повинна бути занадто довгою чи схожою на раніше зареєстровані МНН;
  • МНН, пов’язана з певною групою фармакологічно активних речовин, повинна вказувати на цей зв’язок;
  • МНН не повинна містити анатомічних, фізіологічних чи терапевтичних понять.
Умовно-міжнародна назва ліків (УМН) – добре відома назва, яка охороняється навіть без реєстрації на основі положень міжнародних угод. УМН не є МНН (наприклад, являє собою комбінацію МНН), але визнана активною діючою речовиною ряду торгових назв. Наприклад, ко-тримоксазол – це комбінація сульфаметоксазолу і триметоприму, випускається під багатьма фірмовими назвами: Апосульфатрим, Бактекод, Бакторедукт, Бактрим, Берлоцид, Бісептол, Котрим, Котримоксазол, Ново-Тримел, Орибакт, Ориприм, Селтрин, Синерсул, Сульфатрим, Суметролім, Тримосул, Циплін та ін. УМН іноді стає торгова назва, котра використовується нарівні з МНН і в ряді випадків мовби «замінює» його, наприклад, анальгін (МНН – метамізол натрію), аспірин (ацетилсаліцилова кислота), димедрол (дифенгідрамін), стрептоцид (сульфаніламід), левоміцетин (хлорамфенікол) і т. д. У міжнародному законодавстві про ЛП поняттю «загальноприйняті назви» відповідає термін «національні непатентовані назви» (ННН). Це назви ЛП, які використовуються як МНН на фармацевтичному ринку країни, але згідно з міжнародною класифікацією системи АТС ними не є [6].
Торгова (фірмова, комерційна) назва визначається фірмою-виробником. Вона запатентована і є власністю фірми-виробника. Фірма має ексклюзивне право на виробництво препарату з конкретною торговою назвою, і ніяка інша фармацевтична компанія не може, не отримавши ліцензію, її використовувати.
Для неспеціалістів відмінності між торговими назвами і МНН можуть здатися неістотними, проте торгова назва позначає кінцевий продукт, а МНН – активну діючу речовину (субстанцію). За АТС кожна субстанція (МНН) має свій оригінальний код. Основою будь-якої номенклатури ліків повинні бути МНН, вони виступають як заголовки окремих фармакопейних статей і є основою будь-якого переліку ЛП, підручників і довідників із фармакології, інших інформаційних матеріалів.
Саме МНН допомагають фахівцям розібратися у величезній кількості ліків, присутній на фармацевтичному ринку. Як правило, на упаковці ЛП указують його торгову й міжнародну назви. Якщо ЛП складається з декількох компонентів, то на упаковці замість міжнародної назви пишуть його склад (перелік МНН).
Серед назв ліків необхідно розмежовувати оригінальні та генеричні (дженерики) [1].
Оригінальний (інноваційний) препарат (originalis – первинний, innovative – оновлений) – це ЛП, що створений на основі нової, вперше синтезованої або отриманої субстанції, пройшов повний курс доклінічних і клінічних досліджень і захищений патентом на певний термін, або ж ЛП, створений на основі вже відомої субстанції, але такий, що має відмінну від раніше відомих ЛП фармакодинаміку або показання до застосування [1, 18]. FDA (Food and Drug Administration, USA – Управління з санітарного нагляду за якістю харчових продуктів та медикаментів, США) ще визначає останній як модифікований ЛП [19].
Генеричний препарат (генерик, дженерик або відтворений) (generic – загальний) – препарат, який є версією і повним терапевтичним еквівалентом оригінального препарату й випускається після закінчення терміну патентного захисту останнього [16, 18, 26]. Генерик повинен вироблятися в суворій відповідності до юридичних норм і стандартів якості ліків із забезпеченням повної біоеквівалентності оригінальному препарату, за ліцензією фірми-виробника оригінального препарату або будь-якої іншої фірми після закінчення терміну ліцензії (такі «узаконені» генерики називають терміном «супергенерики») [16]. Згідно з міжнародним стандартом, генерик – це ЛП із доведеною фармацевтичною, фармакологічною і терапевтичною еквівалентністю оригінальному препарату [23, 26, 30].
Біоеквівалентні ЛП – це ЛП, що мають порівнянну біодоступність, вивчену в однакових умовах. Під біодоступністю розуміють відносну кількість усмоктування активного компоненту ліків (у відсотках від дози) і надходження до системного кровотоку [24, 34].
Фармацевтично еквівалентні ЛП містять однакові активні субстанції й допоміжні речовини, в однаковій лікарській формі, призначені для одного способу введення та ідентичні за силою дії і концентрацією активних речовин [4, 11, 35].
Терапевтично еквівалентними ЛП можуть уважатися тільки в тому випадку, якщо вони фармацевтично еквівалентні, мають однаковий терапевтичний ефект і однаковий профіль безпеки. Генерик терапевтично еквівалентний оригінальному препарату, якщо він містить ту ж субстанцію і, за результатами клінічних досліджень, має таку ж ефективність і безпеку, як і препарат порівняння, ефективність і безпека якого встановлені.
В цілому, основними ознаками «добросовісного» генерика повинні бути:
  • повна відповідність оригінальному препарату за активною діючою речовиною (допоміжні речовини можуть бути іншими);
  • відсутність патентного захисту оригінального препарату;
  • призначення і продаж під непатентованою назвою;
  • відповідність фармакопейним вимогам;
  • виробництво в умовах GMP (Good Manufacturing Practice – належної виробничої практики);
  • порівняно низька ціна (відносно оригінального препарату).
Насправді генерики у 80% випадків виробляють без ліцензії фірми-розробника, тому їх головним недоліком є відсутність гарантії якості [5, 9, 17, 21, 27]. Так, на думку директора Державного фармакологічного центру МОЗ України В.Т. Чумака, «...жоден зі 150 препаратів диклофенаку, що є на ринку України, за своїми фармакокінетичними властивостями не відповідає Вольтарену». Дозволити собі виробляти фармацевтично, терапевтично й фармакологічно еквівалентні генерики за всіма правилами і стандартами може далеко не кожен виробник [17, 27].
У розвинених країнах лікар має повну інформацію про те, який препарат є оригінальним, а також про якість генеричних препаратів. Так, наприклад, FDA розділяє генерики за категоріями «А» і «В». Код «А» привласнюється генерикам, що пройшли клінічні дослідження на терапевтичну еквівалентність і відрізнялися за біоеквівалентністю від оригінального препарату не більше ніж на 3-4%.
Генерики з кодом «А» можуть бути заміною оригінальному препарату з точки зору економії фінансових витрат. Код «В» привласнюється генерикам, що не пройшли клінічних випробувань на терапевтичну еквівалентність. Генерик з кодом «В» не можна вважати терапевтично еквівалентним оригінальному препарату або генерику з кодом «А». Такі відомості про статус ЛП загальнодоступні і містяться в довіднику «Orange Book» [31]. У аптеці провізор може відпустити хворому препарат тільки з тією торговою назвою, яку призначив лікар. Таким чином, у США забезпечується необхідна безпека при використанні генеричних препаратів. У жодній із країн СНД централізованої бази даних для лікарів і провізорів щодо оригінальних і генеричних препаратів поки що немає [14, 22, 27].
Дуже часто терміном «генерик» позначають будь-який препарат, що відтворюється без ліцензії фірми-розробника. Академік Ю.Б. Білоусов, наприклад, дає таке визначення: «генерик – відтворений ЛП, який має доведену терапевтичну взаємозамінність із оригінальним ЛП аналогічного складу та випускається виробником без ліцензії розробника». Часто термін «генерик» неправильно замінюється на термін «еквівалентна лікарська речовина» [12].
Вікіпедія (вільна енциклопедія – http://ru.wikipedia.org) дає генерику таке визначення: «генерик (від англ. generic, у російській іноді – дженерик, женерик), або відтворений лікарський препарат, на який закінчився термін патентного захисту», що практично збігається з визначенням ВООЗ: «під терміном «генеричний ЛП» слід розуміти такий ЛП, який призначений для можливої заміни інноваційного ЛП; він випускається без ліцензії компанії, що виробляє інноваційний ЛП, і розміщується на ринку після закінчення терміну дії патенту» [8].
Однакова терапевтична ефективність оригінальних і відтворених препаратів – це невирішена проблема, тому що при реєстрації генериків не проводиться такий обсяг клінічних випробувань, як при реєстрації і первинному виведенні на ринок оригінального препарату. При виведенні на ринок генерика його реєстрація здійснюється тільки за умови доведення його біоеквівалентності та фармацевтичної ідентичності оригінальному препарату. Проте навіть наявність даних про біоеквівалентність не дає права проводити повну аналогію між генериками й оригінальними препаратами, оскільки лише щодо останніх проводяться багатоцентрові клінічні дослідження згідно з вимогами доказової медицини [4, 23, 29].
Розмежування таких понять, як генеричний ЛП (або генерик) і копійований ЛП (копія) засноване на принципах патентного права. Відмінністю копійованого препарату від препарату-генерика є тільки порушення юридичних правил відтворення ЛП (утиск права патентовласника). Препарат-генерик не є винятковою власністю фармацевтичної компанії, яка його розробила або володіла першою ліцензією на його продаж [18].
Копії – це ЛП, термін патентного захисту яких ще не закінчився, але вони представлені на ринках країн із слабким або відсутнім патентним захистом хімічних молекул, а тому – й активних інгредієнтів ЛП.
Умовний термін імпортозамісний генерик – вітчизняний генеричний ЛП, виробництво й надходження якого на ринок покликане зменшити обіг імпортних препаратів (як оригінальних, так і генериків).
Генеричний генерик – препарат, торгова назва якого збігається з МНН (наприклад, парацетамол, фуросемід, ампіцилін) [2].
Парасольковий генерик – препарат, торгова назва якого включає МНН і торгову марку або ідентифікатор фірми-виробника (наприклад, Преднікарб-Дарниця) [32].
Синоніми (від грецького synonymos – однойменний) – це торгові назви ЛП (оригінального препарату й генериків), створених на основі одного МНН або однакової комбінації активних діючих речовин. За своєю суттю препарати-синоніми є одним і тим же ЛП, тобто містять одну й ту ж діючу речовину, але з різними торговими назвами (наприклад, Цефазолін, Кефзол, Тотацеф) [7, 21].
Аналоги (від грецького analogos – відповідний, подібний до чогось) – ЛП із однієї фармакологічної групи (або підгрупи). Препарати-аналоги використовуються для лікування одних і тих же захворювань, але містять різні діючі речовини (МНН). Вони схожі (аналогічні) за фармакологічними властивостями, але хімічно не ідентичні (наприклад, Вібраміцин і Тетрациклін, Дексаметазон і Преднізолон) [11].
Існує безліч визначень терміну «бренд» (від давньоскандинавського brandr – палити, вогонь; сьогодні brand – товарний знак). Термін «бренд» часто ототожнюють із термінами «оригінальний препарат», «торгова марка». Торгова марка – знак права власності. Торгова марка може бути зареєстрована і знаходиться у власності компанії або приватної особи. У той же час далеко не кожна торгова марка може стати брендом. Ці терміни не рівнозначні! Бренд – це сукупність як матеріальних, так і нематеріальних категорій, які формують у споживача позитивний імідж товару або послуги компанії-виробника і викликають бажання придбати товар із конкретним позначенням, зробивши цей вибір із розмаїття інших пропозицій. Бренд означає добре відому широкому колу споживачів назву певного товару, що має високий попит. Тому брендом може стати як оригінальний препарат, так і генеричний – у тому випадку, якщо прибутки від продажу кожного становитимуть більше 1 млн дол. на рік [1, 10, 15].
Відомі й деякі похідні цього терміну: індивідуальний бренд, парасольковий бренд та ін.
Індивідуальний бренд – це певний препарат, що має високий попит, прибутки від продажу якого становлять більше 1 млн дол. на рік.
Парасольковий (або корпоративний) бренд – це назва такого об’єкту на ринку, коли одна відома марка (бренд), як парасолькою, «покриває» собою декілька різних товарів. На фармацевтичному ринку так називають ЛП, торгова назва яких складається з широко відомого МНН і частини назви фірми-виробника [15, 32]. Це є елементом маркетингу та забезпечує просування препаратів на ринку (наприклад, КМП-Каптоприл, Апо-Пропранолол, Кислота нікотинова-Дарниця, Еконазол-ЛХ та ін.).
Брендований генерик (branded generic) – генеричний препарат, прибутки від продажу якого становлять більше 1 млн дол. на рік. За даними ВООЗ, у країнах із низьким і середнім рівнем доходів населення генерики з’являються на ринку раніше оригінальних препаратів, і саме ця категорія ЛП займає найбільшу частку ринку [15, 25].
Фармацевтичний бестселер (best – кращий, sell – продавати) – ЛП із об’ємом продажу на рік від 500 млн до 1 млрд дол. (наприклад, Но-Шпа).
Блокбастер (blockbuster – могутня бомба) – ЛП із об’ємом продажу на рік 1 млрд дол. і вище. Найчастіше йдеться про інноваційні ЛП. Слово «блокбастер» означає захід або продукт, що має приголомшливий успіх (наприклад, Віагра). Нішевий блокбастер – препарат-блокбастер, націлений на лікування рідкісних захворювань (наприклад, Ксенікал).
Топ-препарат – ЛП, що посідає одне з провідних місць у рейтингу протягом певного часу (тиждень, місяць, квартал, рік), у певному місці (області, країні, світі й т. ін.) за певним показником (такий, що найчастіше продається, рекламується, призначається, запитується, як вітчизняний, так і іноземний [і т. ін.]). Наприклад, топ-препаратом у рейтингу ЛП на фармаринку в Росії в листопаді 2006 р. був Ессенціале.
Нон-нейм препарат – це давно відомий ЛП, що продається і під МНН, і під торговими марками, причому з’ясувати, яка назва є оригінальною, неможливо (наприклад, діазолін, фенобарбітал, резерпін).
В ході доклінічного та клінічного вивчення ЛП виникає необхідність зіставлення їх активності і токсичності з широко вживаним ЛП даної фармакологічної групи. У зв’язку з величезною кількістю назв ЛП виникає питання про вибір препарату порівняння, інакше еталону, референс-препарату, «стандартного препарату» або «компаратора» (за термінологією ВООЗ). Загальновизнано, що визначення біоеквівалентності препарату-генерика слід здійснювати, порівнюючи його з оригінальним препаратом.
Проте щодо ЛП, давно введених у клінічну практику, буває складно встановити, під якою торговою маркою даний препарат вперше з’явився на фармацевтичному ринку. Враховуючи це, широко використовуються альтернативні підходи до вибору еталонів. Нерідко орієнтуються на препарат даного ряду, зареєстрований першим в якій-небудь країні (а не в світі), або ж на аналог, що отримав найбільш широке визнання у лікарів і пацієнтів (так званий «лідер ринку» або бренд). У 1999 р. перший варіант переліку референс-препаратів, що містив майже 300 позицій, обговорювався на засіданні комітету експертів ВООЗ, був ним схвалений і включений із необхідними поясненнями до тексту підсумкового документа.
Перелік розбитий на дві майже рівні за об’ємом частини; перша частина – список А (не має нічого спільного з аптечними списками отруйних і сильнодіючих ліків) містить власне рекомендовані препарати порівняння. Друга частина (список В) включає ЛП, для яких еталонних ЛП знайти не вдалося, наприклад, таблетки дігоксину, резерпіну, фенобарбіталу, а також ЛП, відносно яких спеціальних доказів еквівалентності може не вимагатися (парацетамол, хлорохін та ін.). Перелік препаратів із списку А був опублікований в бюлетені ВООЗ [28].
Орфанний препарат, або препарат-сирота (orphan – сирота) – ЛП, призначений для лікування рідкісних важких захворювань. Препарати-сироти використовують для лікування невеликої кількості пацієнтів (до 200 тис. осіб), у яких діагностовані рідкісні захворювання (наприклад, муковісцидоз, хвороба Гоше, гемофілія, мієлолейкоз, гіпофізарний нанізм тощо).
Термін «сирітські» ліки з’явився у США на початку 80-х років минулого століття. У Європі діє ухвала Європейського парламенту «Про лікарські засоби для лікування рідкісних хвороб». У цьому документі чітко визначені всі основні вимоги відносно сфери реєстрації та відпуску орфанних ліків.
Смислові значення термінів для ЛП можна представити в чотирьох схемах (рисунок).
На закінчення треба зазначити, що розвиток і вдосконалення будь-якої галузі, і особливо фармації, не можливі без наведення ладу в «понятійному» апараті та термінології. Терміни – мости взаєморозуміння! Коли ми хочемо в чомусь розібратися й дізнатися про щось нове, дуже важливо оперувати відомими термінами й поняттями – «говорити однією мовою». Людина, як правило, втрачає інтерес до нового предмету, коли їй зустрічається незрозуміле слово.
Терміни – це не тільки слова із строго конкретним значенням, але також стислість, інформаційна місткість і професіоналізм, вони є основою діяльності в будь-якій галузі. Неправильне використання термінів може призвести до помилок і втрат і, як мінімум, до усмішки і нерозуміння. Наприклад, через широке й не завжди правильне використання термінів «бренд», «генерик» виникає плутанина і втрачається сенс сказаного.
Ми повинні пам’ятати, що роль термінів для розвитку будь-якої діяльності людини є величезною. І чим точніше визначені терміни (дефініції), тим успішнішим буде взаєморозуміння в будь-якій сфері.
Упровадження маркетингових та інформаційних технологій, серйозне оновлення правової та нормативної бази, зміна організаційно-економічних умов фармацевтичної діяльності, якісне й кількісне збільшення асортименту ЛП стало причиною появи в мовному середовищі фармації маси нових понять, нових термінів, які трактуються без належного наукового обґрунтування. Це примусило нас провести дане «термінологічне» дослідження, об’єктами якого стали основні терміни і поняття в назві ЛП.
Уніфікація фармацевтичної термінології в нашій країні є необхідністю [20]. Коректне використання термінології у фармації, фармакології і медицині сприятиме узгодженню питань, що пов’язані з обігом ліків, як у масштабах країни, так і на міждержавному рівні, та, зрештою, вплине на обмін ЛП і якість забезпечення населення безпечними і ефективними ліками.

Список літератури знаходиться в редакції

Поділитися з друзями:

Партнери

ЛоготипЛоготипЛоготипЛоготип