Розділи: Фармаконагляд |

Хлорамфенікол: побічні реакції при клінічному застосуванні

О.В. Вірста, А.Г. Войтенко, В.П. Яйченя, Державний фармакологічний центр МОЗ України, м. Київ

Хлорамфенікол (левоміцетин) був уведений в медичну практику наприкінці 40-х років минулого століття і завдяки широкому спектру дії отримав високу оцінку клініцистів. Однак уже на початку 1950-х років при його медичному застосуванні почали все частіше реєструватися різні за клінічними проявами побічні реакції (ПР). Відтоді цей лікарський засіб (ЛЗ) перебуває під пильним наглядом лікарів різних спеціальностей. Серед загальних та токсичних реакцій найбільш серйозними є «сірий синдром», що розвивається у новонароджених при парентеральному введенні ЛЗ у високих дозах та патогенетично зумовлений вазомоторним колапсом; аплазія кісткового мозку, котра прямо не залежить від дози ЛЗ (М.Н.Г. Дюкс, 1983). Токсичні ефекти хлорамфеніколу нечасті, однак можуть викликати серйозні ускладнення, тому потенційний ризик при застосуванні цього ЛЗ здебільшого перевищує користь. У зв’язку з цим нині хлорамфенікол розглядають як сильний, потенційно токсичний антибіотик широкого спектру, який слід резервувати для лікування інфекцій, що становлять суттєву загрозу для життя, а також для лікування брюшного тифу та менінгіту з визначеним типом збудника.
Характер побічних реакцій хлорамфеніколу (М.Н.Г. Дюкс, 1983; І.Б. Михайлов, 2001):
Загальні та токсичні реакції. Застосування хлорамфеніколу може призводити до розвитку двох потенційно небезпечних ПР – «сірого синдрому» у новонароджених і аплазії кісткового мозку. При тривалому введенні левоміцетину можуть розвиватися нейропатії. Часто зустрічаються розлади шлунково-кишкового тракту, а також реакція Яриша–Герксгеймера.
Реакції підвищеної чутливості перебігають неважко та виникають переважно при зовнішньому застосуванні ЛЗ, виявляючись у вигляді висипів, глоситу. Тяжка за перебігом аплазія кісткового мозку може також мати алергічний генез.
Канцерогенна дія цього ЛЗ досі невідома.
Системні прояви ПР при застосуванні левоміцетину:
1. Серцево-судинна та дихальна системи: рідко виникають судинний колапс та бронхоспазм.
2. Диспепсичні розлади та аноректальний синдром (при ректальному введенні).
3. Нервова система: відомі поодинокі випадки втрати слуху з переважним порушенням сприйняття високих тонів. При тривалому застосуванні у високих дозах спостерігалися периферичні нейропатії та неврит зорового нерва. У дітей із кістозним фіброзом може розвиватися атрофія зорового нерва.
4. Система крові: дві форми ПР із боку кісткового мозку:
а) пригнічення еритропоезу, продукція тромбоцитів та гранулоцитів (так звана рання токсичність, дозозалежна);
б) різке ускладнення у формі вповільненого типу аплазії кісткового мозку, яка виникає незалежно від дози використаного препарату і зазвичай незворотна, з високою летальністю (внаслідок апластичної анемії); частота патології – (1:18 000)-(1:50 000). Можуть мати місце залізодефіцитна та негемолітична анемії.
5. Шкіра та слизові оболонки: при місцевому застосуванні (переважно у формі мазей) розвиваються алергічний контактний дерматит, макульозні чи везикульозні висипи; можливі контактний кон’юнктивіт, алопеція. «Сірий синдром» виникає головним чином у недоношених немовлят через 2-9 діб від початку терапії левоміцетином. В основі його виникнення – незрілість ферментних систем печінки та недостатня функціональна зрілість екскреторної функції нирок.
Вторинні реакції:
а) реакція Яриша–Герксгеймера – реакція на вивільнення бактеріальних токсинів унаслідок масової загибелі збудників інфекції;
б) розвиток суперінфекції;
в) розвиток резистентних до хлорамфеніколу штамів;
г) уповільнення загоєння ран;
ґ) проникнення ЛЗ через плаценту та екскреція його з молоком матері.
За даними Державного фармакологічного центру МОЗ України, при медичному застосуванні препаратів левоміцетину вітчизняного та іноземного виробництва станом на 01.09.2005 р. було зареєстровано 62 випадки ПР: з боку шкіри – 68,3%, анафілактичні реакції – 23,3%, набряк Квінке – 5%, синдром Лаєлла – 1,6% та ін. У 56,4% випадків цей ЛЗ було відмінено та призначено додаткову фармакотерапію; у 6,4% пацієнтів після відміни препарату прояви ПР минули самостійно.
Суттєве практичне значення в розвитку ПР має взаємодія хлорамфеніколу з іншими ЛЗ (таблиця).

Слід підкреслити, що спонтанні повідомлення не вичерпують обсягу інформації щодо ПР левоміцетину при його медичному застосуванні, тим паче, що у застосованого методу контролю за безпекою ЛЗ є певні недоліки. Це вказує на необхідність упровадження нових методів моніторування ПР для більш об’єктивного вивчення реальної ситуації щодо виникнення та розвитку ПР ЛЗ.

Поділитися з друзями:

Партнери

ЛоготипЛоготипЛоготипЛоготип